Четвер, 22.06.2017, 18:39
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
До тебе світе ... [34]
До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
Федір Одрач, ПОКИНУТА ОСЕЛЯ. Оповідання [21]
Федір Одрач, Наше Полісся [1]
Книга друкувалась трійчі: 1955, Вінніпег; 2002, Бересть; 2002 "Пам'ятки України". Текст взято з часопису "Пам'ятки України"
Різне [14]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Книги » До тебе світе ...

2.6.1 АНОНІМ, КТО БУЛИ НАШІ НАЙДАВНІЙШІ ДІДИ ...
[ ] 20.09.2009, 21:57

КТО БУЛИ НАШІ НАЙДАВНІЙШІ ДІДИ

                  І ЯКАЯ ЇХ БУЛА ДОЛЯ ДО УНІЇ ? *

 

Сторона, де живут тепер Пиньчуки, Миньчукі, Витобці, Могілєвці, зоветця Білой Русью; в гетуй стороні з вельми давних часув жів народ Словянскій, рудний з народами,коториї давній жіли і тепер жівуть в полудньових і всхудніх русськіх краях. Народ той вперш звався Кривичами, альбо кривицькими Словянами: так, були колись Кривичі Смолєньскії,— вони жіли недалеко коло міста Смолєнська; а то єщє були Кривичі Полоцькиї, — от гети Кривичі були нашіми прадідами. Не можємо тепер довідатися, чі великій кусок землі займовали Кривичі Полоцькиї; можємо тулько сказати, же теперєшняя Витебьская, Могильовская губєрнії, маленькій кавалочок Пськовскеї і Смолєньскеї, значна часть Миньскеї губернії з Пиньском, Мозиром і Туровом, кавалок Виленьскеї, до річкі Дзітви і добрий кавалок Гродненьской з містамі Волковиском і Берєстєм — були тимі мійсьцями, де жив Білорусській народ. Де ж були границі Білоруссії? Нема способу показати теє, як потрєба; знаємо, жє Вилєньская, Смолєньская і Пськовьская губернії отділяли Білую Русь от Русі полудньово-всхудней; а з заходу, коло Білоруссії, жіли Літвіни, о которих досць будемо говоріти посля.

Такій-то досць-значний кавалок землі займовали наші

______________

*Друкується згідно з оригіналом, українською транскрипцією.

діди-Кривичі Полоцькиї. Мова у їх було русськая, подобная до теперєшнеї нашєї мужіцькеї, міли вони своїх князюв, і як всі Словяне в тую пору і вони — діди наші жіли в поганьстві, не знаючі Бога істинного. Князі Полоцькиї-Білорусськиї були вельмі отважниї, воєвали з сосідними своїми браттями Словянами.

Князь Кийовській, Владимір, отобрав Полоцьк од князюв Полоцькіх,забив Полоцького князя, а його дочку взяв собі за жунку; Полоцьк і завоєванную Білоруссію отдав синові от теї жункі, княжни Полоцькеї. Той князь Владимір покінув поганьство, приняв Православную віру, жів по Закону Хрістову, і за теє став Святим; вун вельмі старався о тум, щоб научіти весь народ Словяньскій  Хрістової віри.

Охрестивші свою Кийовськую Русь, князь Владимір почав наворачівати з поганьства до Православної віри і Білорусській народ; прі дітех гетого князя вся Білая Русь охрєсталася в віру Православную.

Споминались - мо вже, що Літвіни жіли з заходу од Бєлоруссії. Літва була в тих мійсцях, де тепер часть Вилєньскеї губернії, часть Гродненьскеї до рєкі Немна і вся Ковеньская губернія. Літвіни міли свою мову, свою поганьскую віру, своїх  князюв, которих звали кунігасамі. Тиї кунігаси вельмі рано почали пановати в Литві, як вельможниї неогранічьонниї пани; сами заслужониї Літвіни ждалі од їх ласкі; князі Літовськиї, коли хотіли, давали їм землю, а в послугу давали людей, коториї повінни були працьовати на своїх панув, обробляти їм землю. Тая панщина не була спершу тяжка надто. Простий народ літовській, хоць не був зовсім бідний, а все ж найбульш жів в густих лісах і пущах. Літвіни вирубали собі лісу, очищали мійсце і строїли там свої хати; в тих хатах було всьо літовське господарство. Дивниї вельми були хати літовські: строїлися вони круглимі, піч стояла на самой серєдині, а навколо печі стояли лавкі; на тих лавках господині клали кухонне начіннє; господарі клалися зимою на тих лавках спати. В хаті на сажєнь, а часом і меньш, од стіни городили з жердок плот, меж тим плотом і стіною було мійсце для господарського добитку: сюди загоняли волув, корув, свиней, овечєк. І всьо гето жіло под однею стріхою з господарями.

Літовськиї князі, чі кунігаси, зпочатку часто сварилися, вайовали оден з другім і вигоняли оден другого; з теї причіни вони не зачіпали своїх сусідув. Літовській народ жів собі в пущах, орав землю своїми сохами з дерєвляними сошніками, сіяв жіто і жів собі тихо; кто мів охвоту, ходів на польованнє в ліс на ружного звіря, ходив з піками чі з сокірамі. А коли Кийовскиї князі почали нападати на Літву, грабити єйо, брати з бідних Литовцюв податкі ликами, наветь і віниками, тогди князі Літовськиї і всі Літвіни стали боронитися, набравшіся одвагі, пошли і сами пустошіти сусідниї словяньскиї землі. Найгуршей  доставалось Білоруссам, бо тиї  найбліжей жіли коло Літви. Літовськиї князі завойовали і забрали под себе білорусськії міста: Миньск, Туров, Вовковиск, Берєсть, Витебськ і Полоцьк, до самого Смоленьска і Пськова. В тиї часи Літовське паньство стало вельми муцьнеє, а Літвіни вельми зробилися страшними для своїх сусідів. Паньство Літовське було вельми обшірне, бо з теї пори вся Білая Русь подпала  под власть Літовського князя. Все ж, як давній, так і под властью гетого князя од нашіх прадідув- Білоруссов Літвіни переймовали і звичаї і самую мову. Под панованнєм Літовськіх князюв Літвіни жіли з Білоруссамі в велікій згоді. Давній Білорусськиї князі набирали Літвінув до свого вуйска і разом з їми ходили войовати з Кийовскіми князями; а посля так само Літовськиї князі цілоє своє вуйско міли з Білоруссов. З часом Літвіни, коториї жіли найбліжей коло Білоруссії, зовсім стратили свою мову і почали говоріти по-білорусському.

Разом зо звичаями і мовою от Словян-Білоруссов почала переходити до Літви і віра Православная. Священнікі православниї пріїзжали з давних часув до Літви і щіро працьовали, коб научіти Літвінув Святой віри, і то певно, же тую приймовало мнуго  Літвінув і панув Літовськіх. Да все ж  сами князі Літовськії з давних часув женилися з православнимі княжнамі русськімі, приймали сами Православную віру і не міли ниякой потрєби перешкожати вірі Православнуй, коб вона бульш і бульш вкорєнялась в їх паньстві. Отож  бачімо, же Білая Русь як сама визнавала Православную, так в тую ж віру наворочала і Літвінув. Питаємо тепер, скуль жє посля в нашой стороні Білорусськой зьявилися і косцьоли і рімськая віра і польская мова?

Отож так теє сталося. Далій на заход од Літви жіли Полякі і було ціле паньство Польскеє, котороє, як і Білая Русь, належіть до одного великого Словяньского роду. Полякі вельми дбали, всіми способами старалися, як Літву, так і Русськії землі звязати з собою в одно паньство, або королєвство. Як там ни старалися Літвіни вимкнути з того неводу, що закинула на їх Польща, — їм не удалось тоє зробити. Польща звязала такі з собою і Літву і Русськиї землі в одне королєвство. Однак же Літва і Білоруссія, згединаючісь с Польщєю, не повинни були утратити ни рудней віри, ни своїх прав, ни своєї мови.

Діялося першє поєднання Літви з Польщєю в панованнє Літовського князя Ягелли, колі сами Полякі обрали єго королєм. А вже ж і тогди Літвіни і Русській народ не хотіли занадто тісного полончєння з Польщєю; і хоть згодилися міти разом з Польщєю одного короля, однак з такіми варунками, що в Літві повинен бути свуй Сенат, осубний князь, народом повинни управляти не польськиї, а крайовиї чіновникі, то єсть: Літовськиї в Літві, а Білорусськиї в Білой Русі. Король Польській не повинен був роздавати літовськіх і білорусськіх земель польськой шляхти. Була умова наветь і о тум, же Полякі не мають права жіти на літовсько-русськіх землях. Король і пани польськиї, однак же, не вельми дбали о дотріманнє всіх тих варункув; їм хотілось тулько, коб якнайбульш звязати Літву і Білую Русь з Польщею, а варункі – як там собі хочуть!

Варто, однак, дивоватися, як велике значєннє і силу міла Православная віра в Літві і Білоруссії, бо наветь некоториї і з Полякув, сівши на господавство в літовських і русськіх сторонах, приймали Православіє.А русська мова не тулько пановала в звичайних розмовах, а і в книжках, і всякіх судових бумагах; королі  Польськиї писали для Літви і Білоруссії закони по-білорусську.

Король Польській Жигмунт Август, остатній з роду Ягелли, зовсім згединив Літву і Білоруссію з Польщею на давніє часи. Теє остатнє поєднаннє діялося на сеймі в Любліні. І хоть літовськії і русськиї посли, присланиї на той сейм, не бачачі добра для свого краю од поєднання з Польщєю, поднявші ногі, утекли з сейма не оглядаючісь, не попрощавшісь наветь з королєм. Однак Полякі на теє не зважали, взяли і напісали сами, же Літва і Русськії землі мусять подлєгати Польскому королєві і сенатові /тим часом, спершу Літвіни міли свуй осубний сенат/. До сенату польского міли право вступати тиї тулько Літвіни і Русськиї, коториї приняли рімськую віру і говоріли по-польську; написали полякі на тим же сеймі, жє закони з гетеї пори повинни бути одни як для Польщі, так і для Літви і Русськіх земель; / а спершу Літва і Білорусь міли своє осубне право ⁄. З того часу много панув польськіх почало переїзжати в русські і літовські сторони, так жє много панув білоруссько-літовськіх, коб заняти крісло в польськом сенаті, одрікалися од руднеї віри і руднеї мови; почали будовати косцьоли на русськіх і літовськіх землях; рімсько-католіцкеє духовеньство стало працьовати, коб всіх Літвінув і Білоруссув зробити католіками. Началися вельми тяжкії часи для Літовськіх і Білорусськіх земель. Королі Польськії войовалі з Московськіми царями, і кажная такая война мусила конечне спуштошіти Літву і Білую Русь. Народ  православний і його духовеньство з часу на час бідніли; духовєньство не міло способу едуковатися, не міло за що дітей своїх в науку оддавати. На  біду в Польщі і Літві завелася віра лютераньськая, а Полякі приляли до себе ієзуїтув, щоб вони прогнали з Польщі лютераньскеє учєніє і навернули православний білорусській народ на рімськую віру. Ієзуїти зараз заложіли свої шкулкі для біднеї шляхти літовськеї і русськей, а для панув магнатув і великії школи; приймовали до такіх шкул всіх, а найбульш набирали православних і учіли їх дармо. Православниї Русськиї і Літовці, побувші в тих шкулах, найчастій забували свою рудную віру і мову, з літвінув і Русськіх  православних робилися католікамі, поляками. Щоб якхутчій і вконець ополячіти всіх Літвінув і Русськіх, ієзуїти видумали так званую, добрє знакомую Унію. Некоториї Білорусскиї біскупи, без відома народа поїхали до Папи в Рим і там присягнули йому за всю Літву і Білорусь, що будуть йому послушни, хоть того народ православний не думав і не хотів. Собрались посля тиї біскупи і друге духовеньство на собор в Берєсті і там открито  сгединилися в вірі з католікамі; теє сгединеннє названо Унією. Щоб навернути на Унію народ православний, стали йому казати, же Унія не змінить його православнеї віри, же як до Унії вун віровав і молився, так буде віровати і молитися і прийнявші Унію. Ружниця вся в тим, жє йому тепер треба буде во всім слухатися Рімського Папи і кажноє його слово виполняти як слово Самого Хріста Бога. Однак жє так тулько говоріли, а робіли зовсім іначій. Потроху стали зминять православнеє набожєньство, в святих церквах стали касовати царськії двері, а заводити органи, звоночкі, лавкі / як би чьоловікови тяжко простояти якіх дві – три години на службі Божуй в церкви ⁄. Стали одправляти мші чітаниї, якіх вперш никто з православних не знав; народ почали учіти польськіх пацєров, а вперш вун говорив їх на словяньську; молився так: Отчє наш, вєрую во єдіного Бога Отца, Богородіце Дєво радуйся, а не  Ойчє наш, вєжє в Бога Ойца, Здровась Марія; почали учіти народ хрєститися цілою рукою, а не трємя пальцями, як було вперш. Вмовляли народови православному, жє Унія не змінить ниць його віри, а тим часом перемініли його віру в Сина Божія і Духа Святого; вун до Унії вірів, як научіли нас Апостоли, жє Дух Святий  ісходить од Бога Отца, а в Унії прибавили: і от Сина. До Унії народ віровав, жє оден Хрістос голова всіх Хрістиян, самий найбульшій начальник над  всімі хрістиянами, Сам над всімі панує, як батько над дітми, без всякіх намістникув; в Унії стали учіти, жє хрістияне мають ниби двух такіх начальникув: одного – Хріста, которий жіве на небі, которого ми тепер не бачімо, а другого начальника – папу Рімського, которий ниби заступає мійсцє Іісуса Хріста; тогди, як Хрістові не потрєба нияких намісникув, і чоловік грішний не може бути Єго намістником, бо всі священникі і біскупи не намістникі Хрістови, а Єго слугі.

Чуло сердцє нашого народа, жє Унія щось не добреє; а для того, хоть йому і старалися вговоріти, жє вона не змінить його православной віри, – вун не хотів приймати Унії. Унію приймали тулько тиї, которим недорогая була рудная Православная віра. З теї причини Унія вельми була слабенька зпочатку. Трєба було дати йой сили; от і почали королі польськиї дозволяти католікам одбирати Цєркви од православних, старалися згубити всіх православних свящєнникув. Доходило до того, жє у православних не було де і не було кому хрєстити, ховати умерлих, вінчати. Опріч того, жіттє православних зробилося страх як тяжке. Не дай Божє нам потерпіти того, що перетерпіли наші діди і батьки за віру Православную.

            Такая-то була доля нашой Білоруссії, як вона звязалася перш з Літвою, посля з Польщєю.

     

Категорія: До тебе світе ... | Додав: Лісовчук
Переглядів: 983 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017