Неділя, 25.06.2017, 17:27
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
До тебе світе ... [34]
До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
Федір Одрач, ПОКИНУТА ОСЕЛЯ. Оповідання [21]
Федір Одрач, Наше Полісся [1]
Книга друкувалась трійчі: 1955, Вінніпег; 2002, Бересть; 2002 "Пам'ятки України". Текст взято з часопису "Пам'ятки України"
Різне [14]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Книги » До тебе світе ...

3.04.2 Володимир КИТАЄВСЬКИЙ (продовження)
[ ] 28.10.2009, 14:21

К О Ч Е Г А Р

 

Пiд кремезними котлами

В топках палахтить вогонь,

Вiн ярить палкий прокльон,

Лиже холод язиками…

 

З пiддувала пада жужель.

Гей, гуде вогонь, гуде!

Кочегара, знай, зове,

Щоб давав до топки вугiль…

Кочегар не спить, працює:

Гаком печі відчиня —

Бухає зтіль полум’я,

Виє, виє і лютує…

                       

Кочегар вугілля грузить,

До плечей халат прилип,

З лоба ллється чорний піт,

В голові шумить і кружить…

                       

Хмарою і з вугля порох

В легні лізе і давить,

В кочегарці тій стоїть

І лягає в ніс і горло…

 

Нема часу кочегару

З легнiв порох вiдплювать —

Йому треба працювать,

Щоб в котлах пiдняти пару.

 

Шуфлю вiн не випускає

Із своїх мозольних рук,

І горить невпинний рух,

Наче втоми він не знає.

1929 р.

 

                     П Е Р Ш И Й    С Н I Г

 

Перший сніг нині впав, легенький, пушистий,

на горбки, на балки, на майдани.

Лебединний той кольор, м’який кольор сріблястий

так блискоче і сяє зірками.

 

I всміхається сонце від самого ранку,

вільне з вільних по небу гуля.

Наче ті діяманти, наче крильця у чайки,

блискотить, блискотить вся земля.

 

Скільки дум, скільки мрій в цих чудових снігах!

Ой, скажи, скажи, серце, мені,

що спокійно пливе по блискучих ланах

так неспішно у даль, далечінь?

 

                                               1929 р.

         Т А Р Т А К

 

Неначе ще вчора грізною стіною

поважно стояв темний ліс

i заздро ховав він ревнивий струмочок

в могутніх обіймах своїх.

 

А нині тут голо… Одсунувсь ліс темний,

лишився один лише пняк.

Де висох давненько струмочок веселий,

стоїть там похмурий тартак.

 

Ввесь ліс переїв він, як тая почвара,

як гад, він сикоче, вищить,

там праця вирує від самого рана

й до пізньої ночі кипить.

 

Собаками виють гатри, циркулярки,

i гомоном б’ється їх звук.

Робітнику, ввага! Забудь свої скарги,

бо в хату ще вернеш без рук!

 

Жижачії пили тебе не шкодують

i вмить обірвуть п’ястуки,

i далі ітимуть вперед невмолимо

блискучим напором пилки.

 

І діткам маленьким остане на згадку

велика трачиння гора,

бо ти не збудуєш їм нової хатки —

в чужій буде жити сім’я.

 

Прощайте навіки, ліси віковічні!

Хай буйно росте молодняк!

Од рана до ночі там виє невтішно,

сикоче і стогне тартак.

                                                            

                 1929 р

 

 Н А Р О С Т А Н Н Я

 

                        Наші думки нестримані

збираються в хмару одну —

вихрями, бурями, зливами

думки ці на землю впадуть.

 

Що раз то густішає хмара,

гогоче, у блисках гримить,

щось буде суворе, бадьоре

i вдарить в протрухлий світ…                  

 

Нависла грізною примарою

побіда одвічних стихій.

Сяйнуло, блиснуло! Хмара

груди розкрила свої.

 

Вихрями, бурями, зливами

широкий розкриється шлях —

спільним нестримним зривом

оновиться вільна земля.

 

1930 р.

 

 

Б ЕЗ Р О Б I Т Н I

 

Обшуком, обшуком…

            ходою тихою

           шукати працi йдемо —

дощиком

           дошкульним, холодним

           нас пробирає давно.

 

Йдемо родиною,

                                     працi шукаємо,

            голодна дiтвора кричить,

обшуком, обшуком —

                         може, захоче хто

            силу робочу купить…

 

Нема нам роботи, нi теплого даху,

            голод нам шлунки всушив.

Йдемо бездомнi

            по ковзькому холоду,

Ласки не ждемо

             i ростимо в серцi

        впертий, розпучливий зрив.

1930 р.

 

          ГУКНУ ЩЕ РАЗ

 

 Я тут, ти там …

 Двi тiнi бачу…

 Мiй рідний край і чужина…

 Чогось на серці так боляче.

 Впилась стріла …

                                   Ні гніву, ані сліз, ні скарги

 Не треба нам…

 Свої шляхи давно пізнали

 Я тут, ти там.

 Я, може, більше сили маю

 І затаїв в собі   без краю,

                       любов мою,

 В розпуці і відчаю.

 Тобі мене вже не пізнать

                          ніколи, ні.

 Мені не зможеш вже сказати,

 Що мариш в сні.

 Для щастя, може, так потрібно

                                         других людей.

 Не плач, ізмучена, чарівна,

                                     не псуй очей.

 Не треба гніву, ані скарги

                              хай вмруть жалi.

 Чи ж тобi легче жити справдi

                                            на чужинi?

 

                                                                8 березня 1930 р.

Категорія: До тебе світе ... | Додав: Лісовчук
Переглядів: 846 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017