Четвер, 28.03.2024, 21:53
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
До тебе світе ... [34]
До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
Федір Одрач, ПОКИНУТА ОСЕЛЯ. Оповідання [21]
Федір Одрач, Наше Полісся [1]
Книга друкувалась трійчі: 1955, Вінніпег; 2002, Бересть; 2002 "Пам'ятки України". Текст взято з часопису "Пам'ятки України"
Різне [14]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 143
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Книги » До тебе світе ...

2.1.3 ЧОЛОВІК ТА ЖИТО
[ ] 18.08.2009, 22:45

    ЧОЛОВІК  ТА   ЖИТО

                               байка

   Чоловік в годину щасливу

    Засіяв Житом ниву.

    Незабаром зима приспіла

    І білою пеленою те Жито вкрила.

    Весною сонечко пригріло,

    Тепленькими дощами змочило…

    І Жито піднялось,

    Заколосилось, розрослось.

    Зжав Чоловік своє Жито і в копи зложив,

    Швиденько обмолотив,

    Провіяв та й на віз

    І на торг повіз.

 

__________________

 

¹ Ся сама пісня, з деякими одмінами, надрукована і в «Истории

Новой Сечи» Скальковського (приміт. авт.)


  — Скажи мені, — спитав Чоловік, — чого се ти ридаєш?

  — Хіба не знаєш? —

       Жито йому в одвіт:

  — Того, що не дають мені і на світі пожить:

       Не вспіло я в колоссі засушиться,

       В скирти зложиться,

               Як вже мене ціпами облупили,

   В мішки вложили і на базар везуть…

  А там змелють, спечуть та й згамкають…— І сльози   

  Посипались по дорозі,

              Як просо з дірявої торбинки.

 — Не продавай, —каже Жито, — мене сиротинки.

      Весною в великій пригоді тобі стану,

      Нагодую тебе і грошенят достану. —

     Чоловік, хоч і не з тих, щоб Житу потурать,

     Він знав, на те воно й Жито, щоб його продавать;

     Та на віку сам добре з лихом знався,

     Так і від других бідолах не цурався.

 — Не плач, — каже, — а слухай, що я тобі скажу:

               Волів продам, свитину заложу,

   Втричі дорожче дам,

   За що продам,

   А ік великоднім святкам

   Назад тебе візьму до себе,

               Щоб тільки ти не плакало на мене.

 

   Щоб байку сю розібрати,

  Треба дещо розказати.

 Восени, як люди хлібець позбирають,

То подать зараз з них і виправляють,

               Що є, те збірщики й гребуть,

               І луплять, і деруть…

От сердеги не що, як Жито, на продаж і везуть…

               За що продав, аби продати,

   Подушне, земщину віддати

    І збути лютую напасть.

    «Може, — думає, — Біг дасть,

    Сим Житом, що припасаю,

     Прохарчуюся до нового урожаю».

Чоловік, як одно лихо з пліч збуває,

                Про друге й не згадає.

                           А буває,

Як з печі ввірветься, сього не гадали

                Москалів на постій пригнали,

    В гамазеї усхло чимало,

    Дві мірки дав, так мало:

Ще давай «общественне», кажуть

(По губах, бачите, нас мажуть).

 Не тоне, не горить ні від якої напасті,

Тільки хіба й можна що вкрасти…

   А там відсипного пану,

  Чим Бог послав — отаману,

   Дещо кури поклювали,

   Розсипали, попсували,

Мишам на долю теж досталось…

Зирк! І в закромі нічого не зосталось.

   Не минула ще й зима,

   А хліба вже нема!

  А тут на лихо ще й Жито дорожче стало,

  Нема хліба, і в капшуці дуже мало…

  От чоловік свитину заставляє, волів продає,

   А втричі за те Жито дає,

   Що продав восени.

 

   Люди добрі! Глядіть —

   Копійчину про запас бережіть,

   Бо на світі так буває,

  Заплаче худоба, то й хазяїн ридає.

Категорія: До тебе світе ... | Додав: Лісовчук
Переглядів: 884 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024