Понеділок, 23.10.2017, 13:50
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
До тебе світе ... [34]
До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
Федір Одрач, ПОКИНУТА ОСЕЛЯ. Оповідання [21]
Федір Одрач, Наше Полісся [1]
Книга друкувалась трійчі: 1955, Вінніпег; 2002, Бересть; 2002 "Пам'ятки України". Текст взято з часопису "Пам'ятки України"
Різне [14]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Книги » До тебе світе ...

2.3 Франц САВИЧ
[ ] 19.08.2009, 19:03

Франц   САВИЧ

(1815 — 1845)

 

Громадсько-політичний діяч, поет і публіцист Франц Савич народився в селі Велятичі Пинського повіту в родині уніатського священика. Закінчив училище в Пинську, навчався у Вільні, в медико-хірургічній академії. Організував там «Демократичне товариство» (пізніше «Молода Польща»), підтримував зв’язки з такою ж, підпільною організацією «Спідружність польського народу». 1838 року був заарештований і наступного року висланий на Кавказ, в діючу армію. Через три роки йому вдалося втекти, але незабаром був спійманий і відправлений за грати. Після двох років ув’язнення — нова рекрутчина і нова спроба втечі, на цей раз вдала. Під вигаданим ім’ям Франц Савич проживав нелегально в містечку Янушпіль поблизу Бердичева (за іншими білоруськими джерелами, Янішпіль Житомирського повіту) на межі Поділля і Волині, вів лiкарську практику.

Ф.Савич — поборник демократичного устрою громадства, звільнення селян від кріпацтва, запровадження національних свобод. «Усі нації рівні, — писав він, — і ніхто не повинен почувати зненависті один до одного, незважаючи на національну відмінність, на те, росіянин він, поляк чи єврей…»

Перу Савича-публіциста належать статут «Принципи демократизму», прокламації «Замітки про моральну війну народу з деспотизмом», художньо написані мемуари (опубліковані 1876 року). Його вірші поширювались у рукописах в Україні та Білорусі, деякі з них ставали піснями. Зберігся єдиний опублікований вірш Франца Савича «Там близко Пиньска…» (надруковано в мемуарах польського художника, мандрівника, педагога Едварда Павловича «Спомини з-над Вілії і Німана» 1882 року в латинській транскрипції). У нашій збірці його подаємо в реконструкції Федора Клімчука.

Про Франца Савича написав книгу Анатолій Смірнов (Мінськ, 1961). В перекладі на білоруську мову мемуари Ф.Савича «Сповідь мученика» надруковані в історично-літературному альманасі «Шляхам гадоў», 4-й випуск.

 

 * * *

 

Там близко Пиньска, на широким полю,

Де меж лугами пливе Струмень бистрий,

                       Там, седя, Литвин росказав сву долю.

                        З боку Волинец седiв заточистий.

                        Спереду Пиньчук вислом ся вспирає

                        І всю гуторку пильно уважає.

 

                        «Дє ж ся поділи гети давни літа,

                         Що ми за власни гроши сіль купляли,

                         Що без пашпорту іди хоть в край світа,

                         Що ми Москаля і в очи не знали!

                         Дє кинеш — радость, музики іграють,

                         Мед, пиво льєцца, дівчата гуляють.

 А тут шинкарка частує пригожа;

                        Тогди то Польща святилася Божа!

                        Малиї  податки , гроши — як мякини,

                             У хлеві корови, бички, свини,

                        У камори повно, хоть спи на своях,

                        В хати чистенько, як в паньских покоях.

                       

Так то бувало у нас і між вами!

                        А тепер, де ж тоє щастє ся поділо?

                        Де глянеш — люде бращать ланьцухами,

                        Де кинеш  — сльози, аж жити не мило,

                        Бо з человіка висисають сили —

                        А всьо то цари, Москалі зробили.

 

                        «Наш Матусевич принамсі скрепивса

                         I на Москалях дужо отомстивса,

                         Бо бив як собак — ризав, як телята,

                         Аж ми дрижали со страху, чертята.

 (Спів).  А як тягнув на дубину,

                      То, стоя на лану,

                       Питав: — а що, вражий сину,

                      Чи відіш Ошмяну?!!

 

                        От тепер то невіра побачить,

                        Попом’ятає, що та Литва значить».

 

                       Волинец Хведор себі ж отозвавса:

                       «А наш Ружицкі — малая особа,

                        Перед їм Москаль і в хлеві ховавса,

Да й там не здобрив, бо витяг із жлоба.

І в лоб собаце — а іди, пся вяра,

Там к чорту в Москву, до свойого цара».

 

Кахнув Микита, веслом в землю стукнув:

«Чи ж тілько люди у вас ся народять?

Єще і між нами вільний дух не стухнув.

Колись то Пиньчук, як стари поносять,

По новой свити перепаразавса,

З’їздив до Пиньска —да й гроши набравса,

На жінци нове да й балхвисте платтє,

На дівци — крамна хустка повиває.

 

А тепер, де глянеш, само тілько латтє,

Вдома, в кишені — ничого не має,

Бо з чоловіка висисають сили,

А всьо то цари, Москалі зробили.

 

А наш  Пусловскі малу штуку справив —

На Перехресті, як у Невлю, бавив!

Ой сипалиса Москалі, як мухи,

А було м’яса, яки потерухи.

Альбо Свєжиньскі, пан з Любашева,

Альбо мужики з Телехан, з Галева,

 

 

Да й Олєсєвіч, поганец проклятий,

Коб він своїм крестіком удавивса!

Став нас Москальми опроважати.

А вже Москаль добре стерепівса.

Хоть всьо препало — але він за зміну,

Конечно колись пойди на голину!

 

Литвин, Волинец, подайте ж  мні руки,

Так — присягаєм на Господа Бога,

Царам на згубу, панам –—для науки,

Що на той землі не повстане нога,

Ани гета поганьска, ани гета тираньска —

Хоть ся вкоренить, як сила шатаньска.

І Ти на неби, всемогущий Боже,

Ти Пан бессмертний, Ти Пан справедливий,

(Ти Пан над нами, Ти Пан справедливий),

Нехай Тва сила нас бідних вспоможе.

А хто не щирий, хто несправедливий,

Нехай пропаде з родом і з насiннєм,

Нехай чорт зриже с чадом, с поколіннєм».

 

Сказав, і всі три поциловались

І по чарце випили горілки,

І по калачу взяли з тарілки,

І довго собі іще миловались.

А сонце світить і вітер не гуде,

Бо ся здивили — що то вільни люде !

 

      _____________

                   Олєсєвіч зрадив селян, за що хрест дістав.

(Примітка Е.Павловича).

 

Як відомо, вірш Ф.Савича «Там близко Пиньска …» не зберігся. В матеріалах слідчих комісій помічено, що твір був написаний латинкою. В тих же матеріалах знаходяться його копії, зроблені членами комісій. Як показують опубліковані уривки тексту / журнал «Полымя», 1959, № 10, ст.168-169 /, в основі  його лежить типова народна говірка південної Пинщини, батьківщини Ф.Савича. В копіях вірша риси цієї говірки в багатьох випадках замінені формами російської літературної мови. Заміна ця непослідовна. Е.Павлович, котрий опублікував текст латинкою, в свою чергу вніс деякі зміни, яким притаманні новогрудські риси / Е.Павлович родом з-під Новогрудка/. Та все ж як і в текстах, поданих кирилицею, так і в тексті латинкою, відбито, хоч і непослідовно, риси південнопінської говірки. Водночас присутні також в опублікованих текстах і риси, властиві західноруській / староукраїнській, старобілоруській / писемності.

               Бажаючи наблизити текст вірша Франца Савича до оригіналу / однак не доводячи до завершення /, ми переважно «зняли» з нього фонетичні й почасти морфологічні та лексичні «нашарування», типові для російської мови, новогрудських говірок, староруської мови, відповідно відновивши форми / хоча не в усіх випадках/, характерні для південнопінських говірок. У пропонованому варіанті тексту вірша використано спрощену транскрипцію, при допомозі якої звичайно записують діалектні тексти в Берестейсько-Пінському Поліссі.

Ф. Клімчук.


Категорія: До тебе світе ... | Додав: Лісовчук
Переглядів: 914 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017