Четвер, 17.08.2017, 21:26
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
До тебе світе ... [34]
До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
Федір Одрач, ПОКИНУТА ОСЕЛЯ. Оповідання [21]
Федір Одрач, Наше Полісся [1]
Книга друкувалась трійчі: 1955, Вінніпег; 2002, Бересть; 2002 "Пам'ятки України". Текст взято з часопису "Пам'ятки України"
Різне [14]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Книги » До тебе світе ...

0.2 ВІД УКЛАДАЧА
[ ] 18.08.2009, 22:01

ВІД  УКЛАДАЧА

 

Про цю книжку, яку пропонуємо читачеві, мріялось давно, а в останні роки вона стала основною задумкою голови нашої поліської «Просвіти» Михайла Петруковича. Бо чим, окрім слова і пісні, можемо заявити про себе, повісти світові про нашу тут, на Берестейщині, присутність? До того ж, хто за нас зробить це? Віра Ляшук і Галина Снітко, авторки монографії «Літаратура Берасцейшчыны» (Брест, 1999), чинячи огляд-характеристику красного письменства регіону, назвали всього-на-всього три українських письменники — Дмитра Фальківського (Левчука), Олександра Гаврилюка і Володимира Китаєвського. Це, так би мовити, наші класики, яких обійти увагою було просто неможливо. Про них зацікавлений читач відає давно,  про них писалося в обласній пресі, перших двох перекладали на білоруську мову. Лише ім’я В.Китаєвського відкрилося сучасникам порівняно недавно — в 90-ті роки. Вперше тут через півстоліття після публікації в львівському журналі «Вікна» його згадали українські газети «Голос Берестейщини» та «Берестейський Край», а також Володимир Леонюк у своєму «Словникові Берестейщини» (Львів, 1996). Вперше за багато літ напруженого мовчання відкривала українська преса нашого Полісся ще цілий шерег наших поліських класиків, першопроходців, але вони чомусь не потрапили в поле зору авторок «Літаратуры Берасцейшчыны». Так само не зацікавила їх творчість сучасних українськомовних літераторів регіону, достатньо широко представлена у свій час на сторінках «Берестейського Краю». Не стали «распространяться» шановні авторки монографії і про причини появи української поезії та прози на Берестейщині. Просто зазначили: писали, мовляв, люди тут українською мовою з різних причин. Тим часом серед тих причин і предтеч була головна — Берестейщина споконвіків українськомовна земля. То чи не могла вона родити своїх поетів?

               Земля родила, і сходи, треба правду сказати, були щедрі. Інша річ, що їх, ті сходи, «недоброжелатели» як могли витоптували, робили все можливе, щоб земля ця не родила українських поетів. І найперший тут їх захід — війна з українським шкільництвом. Про неї нинішнє покоління поліщуків довідується зі своєї української преси, що, як виявляється, існувала тут віддавна — з початком української революції, з утворенням УНР. Газета «Рідне Слово» (виходила спочатку в місті Холм, потім у Бересті) скрупульозно фіксувала появу тут українських шкіл влітку 1917 року. Першими названо школи в селах Черняни, Новосілки й Більськ Кобринського повіту. В серпні того ж року у Дивині відбулася Вчительська конференція українських шкіл, на якій оприлюднили: в селах лише Чернянської комендатури існувала вже 21 школа з 1250 учнями. Школи виростали, як гриби після благодатного теплого дощу. На кінець 1917 року на Берестейщині було вже 57 шкіл, в яких навчалося 2872 учні (цифра неповна, бо по окремих школах не подано кількості учнів). Українська губерніяльна влада з резиденцією у Бересті (наше Полісся входило в Холмську губернію Української Народної Республіки) як слід подбала про підготовку учительських кадрів. У місті над Бугом, в приміщеннях фортеці, було організовано педагогічні курси. Часопис «Мир», що видавався 1918 року в Бересті, повідомляв, що на 1-е жовтня скінчився перший курс підготовки, який «приспособив 120 учительських сил»; з 20-го вересня починався другий курс, на який прибуло 200 учителів. «Рідне Слово» повідомило про відкриття 24 грудня 1918 року в Бересті Державної мішаної (тобто для дівчат і хлопців) вищої початкової школи (прогімназії). Скінчивши її, учні мали змогу переходити в 5-й клас Державної гімназії.

Але всі ці величезні старання Української держави на Берестейщині невдовзі були перервані окупацією наших земель Польщею. Всі українські школи на Берестейщині були зачинені, вчителі зазнавали переслідувань і гонінь, а згадана Вища українська школа в Бересті в лютому 1919 року з приходом польського війська була ліквідована. Пізніше, як писала газета «Наше Життя», «внимая гласу русскаго населенія», а передовсім гласу славнозвісного о. Стефана Жуковського (кандидата в сенатори з листи № 22) польська влада милостиво дозволила продовжити науку в школі, тільки з умовою, щоб наука велася на «общепонятном русском языке». Українські книжки та шкільне приладдя (мапи, картинки, портрети українських письменників) опинились на горищі. «Істінно русскіе люди», о. Жуковський і К° втішались такою зміною і з задоволенням почали, — відзначає газета, — українських дітей учити по російському, вибивати з дитячих голівок охоту і любов до рідного слова».

               Але не так просто було відбити цю охоту й любов. На всіх концертах, літературних вечорницях, що проводились в зрусифікованій гімназії, лунали українські пісні і вірші поетів у декламуванні дітей з берестейських передмість Київки й Граївки, інших слобідок. Не давала порости рідній ниві чортополохом забуття «Просвіта», котра почала діяти на берестейському Поліссі від 1-го грудня 1918 року. Вона, як хоробрий боєць, відвойовувала у польських окупаційних властей право для населення на освіту, культурний розвиток, проводила разом з українськими тутешніми послами в Сенат плебісцит (референдум) за відкриття повсюдно на Поліссі українських шкіл. Чужа влада затято боронила свої шовіністичні бастіони-принципи. Вона дозволила відкриття початкової української школи (не державної, а приватної) лише в Бересті… Хоча просило ревно українського шкільництва все Полісся. Так, наприклад, у 1926 році свої звернення до польської влади з вимогою запровадження навчання в школах українською мовою надіслали українські громади 34 сіл Берестейського повіту, 37 сіл Дрогичинського, 39 сіл Кобринського і чотирьох населених пунктів Столинського, включаючи й Столин. Всього прагнуло вивчати рідне слово 21 тисяча 542 поліських дітей, які врешті-решт вимушені були піти в польські початкові школи. Це стало для багатьох великою драмою на всеньке життя. Відомий український поет родом із Кобринщини Остап Лапський так відгукнувся на шовіністичне явище заборони національної науки для українців Берестейщини: «Якби санація / тогочасний уряд Польщі — А.Ц., /безклепка ж, не розігнала була українських шкілок на рідному мені Поліссі, то тепер воно було б надалі моєю батьківщиною, а не лише спогадом!..»

               Українське шкільництво почало вдруге відроджуватись на Берестейщині у 40-і роки, але процес цей тривав також недовго. На цей раз ініціативу позбавити місцевий люд українських шкіл взяла тут «народная» влада сталінського режиму. І так само, як і за Польщі, жорстоких переслідувань зазнавали українські вчительські сили, ініціатори створення українського шкільництва на Берестейщині, патріоти свого краю.

               Важко, ой як важко було пробиватися тут українському писемному слову до читача. Це добре помітно на долі, а вірніше — недолі наших поетів міжвоєнного періоду Володимира Китаєвського та Степана Семенюка, які розповіли нам про це у своїх вистражданих, написаних кров’ю серця творах. А хіба легко було діставатися сюди, на батьківщину, тим, хто в лихі часи неволі змушений був податися в чужі краї. Тут вони й досі — небажані гості. Не поспішають включати наших класиків в літературний обіг на Україні, хоч розроблено там чудові програми повернення письменницьких імен. А нинішнє молоде гроно літераторів Полісся не приваблює українську пресу.

То що робити в такій ситуації? Треба пробиватись самим. Іти назустріч українському світові, він-бо великий — по всенькій планеті поселений. Може, когось та й зігріє наше слово. Може, хтось із земляків скаже: спасибі, що ви є, що пробилися через потоптаний грунт, через літа і тенета… Може, й Україна привітає своє забуте плем’я. Повернеться лицем, подасть руку допомоги.

               Треба іще сказати і таке: сьогодні, на початку ХХІ сторіччя, і Білорусь уже не та, що в сталінські часи. Конституція Білорусі надає широкі права для національних меншин (як це не дивно, але українці також стали тут меншістю, хоч у 1897 році були більшістю). Закон дозволяє нам мати свої громадські огранізації, школи, пресу. У 90-ті роки ХХ століття ми спробували дещо освоїти з тих прав. Головніше з того освоювання — відкриття українських факультативів у середніх школах, українського відділення в Берестейському державному університеті. А це означає, що слово українське піде (вже йде!) в люди, прокладе стежину до українського шкільництва, до розвитку українського красного письменства.

               Отож живемо надією, що на Поліссі не буде вже третього потопту, а буде кваліфікований, зустрінутий добрим серцем і словом обробіток рідної ниви, будуть радісні сходи і щедрі врожаї. Що в саду національних культур Білорусі добре приживеться й український соняшник — до речі, він став символом Фестивалю національних культур, що започаткували в Бересті наприкінці 2000 року.

               Пропонова книга — не є довершеною, повною. Не всіх літераторів, родом з Полісся, нам удалося розшукати, повернути з архівів. Залишаються поза межами цієї Збірки такі імена, як Андрій Крижанівський, Микола Колосун. Не охоплено всіх сучасних авторів. Дехто, пишучи на поліській говірці, не наважився подати свої твори до українського тому. Декого ми попросту не розшукали, а ще про когось і знати нічого не знаємо. Пише десь людина мовою батьківською, материнською, ще не популярною, на жаль, тут, і нікому про це не признається. Отож є й така надія: появиться, може, на Берестейщині літературний альманах, котрий публікуватиме охоче не тільки білоруських та російських авторів, але й нас, українців, і поляків, і євреїв… Про це, до речі, мріє сам керівник берестейського відділення Спілки білоруських письменників Алєсь Каско. І знатимуть наших літераторів і в Білорусі, і в цілому світі. А поки що ми пропонуємо те, що вдалося зробити самим. Звісно, при допомозі України, яка попри все не забуває про нас, стурбовано чекаючи при цьому : коли то дитя це саме зіпнеться на ноги і піде прямою дорогою нормального людського розвитку.

Категорія: До тебе світе ... | Додав: Лісовчук
Переглядів: 834 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017