Четвер, 22.06.2017, 18:41
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
До тебе світе ... [34]
До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
Федір Одрач, ПОКИНУТА ОСЕЛЯ. Оповідання [21]
Федір Одрач, Наше Полісся [1]
Книга друкувалась трійчі: 1955, Вінніпег; 2002, Бересть; 2002 "Пам'ятки України". Текст взято з часопису "Пам'ятки України"
Різне [14]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Книги » До тебе світе ...

1.5 Леонтій КАРПОВИЧ
[ ] 18.08.2009, 22:10

Леонтій  КАРПОВИЧ

(1580 – 1620)

 

Письменник-полеміст, педагог, церковний діяч Леонтій Карпович (світське ім’я Лонгін, Логін) народився 1580, за іншими джерелами — 1581 року в сім’ї священика Пинського повіту. Походив з давнього шляхетського роду, вотчиною якого було село Осівці Пинського князівства (тепер Столинського району). Навчався в місті Острозі на Волині. 1609 року його відрядили у Вільню на допомогу тамтешньому братству. Там став його членом, працював писарем, коректором і старшим типографом братської друкарні. Того ж року у Варшаві мав промову на вальному сеймі, в якій висловив протест проти унії Церков. За видання книги вчителя братської школи, очевидно, свого приятеля по Острозькій школі Мелетія Смотрицького, яка мала назву «Фрінос, або Лямент (плач) Єдиної Східної Церкви» (1610), підготовку до видання інших полемічних творів був за вимогою короля схоплений і кинутий у в’язницю, де провів цілих два роки. Як пише А.Архангельський в «Очерках истории западно-русской литературы XVIXVII в.в.» (Москва, 1888), сліди від оков були помітні на руках Л.Карповича навіть після його смерті.

1613 року Леонтій Карпович заснував «общую обитель» (монастир) при віленській церкві Зшестя Святого Духа і став архимандритом її. З-під пера його виходять такі твори духовної літератури, як «Казанє двоє» — дві промови, виголошені 6 і 15 серпня 1615 року, «Казанє на поховання князя Галіцина» (на польській мові, 1619), інші казання, передмова до книги монаха Фікарія «Вертоград душевний» (1620). Йому приписують «Киновіану, или Изображение иноческого общаго житія» (Євьє, 1618), послання від імені віленського братства у Львів і на гору Афон (1619). Карпович переклав з грецької «Виклад на молитву Отче наш» (1620). За ревне служіння вірі, вченість і ораторський талант архимандрита Леонтія 1620 року вибрали єпископом володимирсько-берестейської єпархії (за Архангельським — полоцької). Ще раніше, в 1616 році, він отримав звання номінанта берестейсько-володимирського, про що згадує в своєму казанні М.Смотрицький. Але передчасна смерть у середині вересня 1620 року перервала його жертовну працю. Його духовний побратим М.Смотрицький відгукнувся на втрату друга і соратника «Казанєм…» і поемою «Лямент у світа вбогих на жалісне переставлення Леонтія Карповича». Ось її уривок в перекладі на сучасну літературну мову Володимира Крекотня:

                                   

  Титанічна Атропо*, чому одібрала

         Вік життя чоловіка, клубок чом урвала,

   Мов не знала, як значив для нас він багато?

           Та його б вам од смерті було затуляти,

    А ви їй на поталу отця відслонили,

                    Тим велику нам кривду, сестрички, зробили.

            Чи тебе заслужив той, о темная смерте,

                                        Словом, думкою, вчинком?

                                        Могла б ти продерти

           Свої очі, без страху тебе мав зустріти,

                 А за Божим велінням правдиво вмів жити.

          Свого світу одвіку зневажив маркоту,

     Не цурався робити усяку роботу…

 

 

Отцем і святим мужом (чоловіком) назвав свого земляка берестейський ігумен Афанасій Филипович. Добре слово сказав світові про Леонтія Карповича митрополит Української церкви Петро Могила.

Дослідники відзначають афористичність стилю полеміста Л.Карповича, динаміку його вислову, що допомагали кращому сприйняттю, а відтак і популярності його творів. Мова їх староруська, з помітною присутністю української народної лексики.

 

 

Література: К.Харлампович «Западно-русские православные школы XVI и начала XVII века…», Казань, 1898; «Українська література XVII ст.», Київ, 1987; «Українські письменники. Біо-бібліографічний словник», Київ, 1960; А.Анушкин «На заре книгопечатания в Литве», Вільнюс, 1970.

 

________________

* Атропа — одна з трьох богинь долі; перетинала нитку

життя, яку пряла інша богиня — Клото.

 

 

                     

 

   КАЗАНЬЕ 

      НА   ПРЕОБРАЖЕНИЕ  ГОСПОДА БОГА  И  СПАСА

НАШЕГО  ИСУСА  ХРИСТА

(початок)

 

Церков святая восточная, правосланые християне, о нынhшнhм презацном дни и хвалебном празднице пhсни и гимны, от вышнее богословии утворенные, в духовном веселю и утhсh спhваючи, в едном з них тыми словы мовит: «Приидhте, взыйдем на гору господню и в дом Бога нашего и узрим славу преображения Его, славу яко единочадого от отца, свhтом приимhм свhт и, преложени бывше духом, троицу единосущную вhспоем в вhки!»

З радостю от тебе слышим, матко наша церкви, тот твой так милый и солодкий к нам голос, вдячне приймуем тое напоминане, хутливыми се ставим на выконане того росказаня твоего. И хто ж бовhм того бы собh не зычыл, абы тые всh слова скутком выполнити могл?! Хто бы на так сличный видок не рад глядhл?! Хто бы ку так милому и пожаданому кресу не рад бhжал? Хто бы спhвцем Богоотцем, крил голубиных не потребовал, абы могл возлетhти на тую гору, для которое радуются и играют другии горы, а погорки скачут, яко баранки, на тую, мовлю, гору, которая вторым небом ся стала для показаное на ней небеснаго царя славы? На той бовhм горh божества облистала красота, на той — распятия преднареклася таемница, на той — въскресения выобразился образ, на той — несказительности объявилася оздоба, на той — не вечерняго оного в царствии Божием дня открилася свhтлость, на той — (в пресличной оной шат Христовых ясности) будущая оная святых тhл засвhтилася ясность, на той — (в пресвhтлаго оболока тhню) утhшное оное въсхищение угодников Божых на оболоки префикгуровалося.

Хто бы, и повторе мовлю, на той преславной Фаворской горh станути не хотhл, на которой станули пресвятыи ноги Христа спасителя нашего в том кшталтh и постати, в которой на тот свhт судити живым и мертвым приидет? Хто бы, мовлю, того преможного и страшливого судии, тихо и ласкаве ставячогося, не рад видhл? Хто бы его, не о судh и караню, але о незмhрном и предивном милосердю рокуючого, не рад слышал?..

Категорія: До тебе світе ... | Додав: Лісовчук
Переглядів: 992 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017