Ввечорі 20 жовтня 2012 року помер Поет Остап Лапський. Не дочекався він видання своїх віршів на батьківщині. Праця над чим іде саме в цей час. Тільом він був далеко від своєї Кобринщини, але серцем ніколи не розставався з нею.

Народився Остап Лапський 7 липня 1926 року в селянській сім’ї у Гуцьках коло Кобриня на Берестейщині. Від 1945 р. жив на території Польщі. Випускник Варшавського університету. Працював викладачем на кафедрі української філології та редактором Польського радіо. Писав українською та польською мовами. Автор підручників з української мови.


Літературний дебют Лапського припадає на другу половину 50-х років у час народження україномовного варшавського видання "Наше слово”, де він став ініціатором і першим редактором "Літературної сторінки”, де сам виступив як автор. Лапський активно друкувався у "Нашому слові”, "Нашій культурі”, "Українському календареві”, альманахах "Гомін”, "Дукля”, "Прапор”, а також часописах "Жовтень”, "Слідами пам’яті”, "Зерна”, "Сучасність”, "Над Бугом і Нарвою”, "Берестейський край”, "Підляські повідомлення”, "?ycie Literackie”, "Magazyn Literacki”, "Lithuania”, "Arkadia”, "Вісник Закерзоння”, "Літературний провулок”. Твори поета вміщено у книгах Ф. Неуважного і І. Плєсьняровича "Antologia poezji ukrai?skiej” тa T.Kaрабовича "Po tamtej stronie deszczu”.
Мистецька праця поета матеріалізувалася у трьох збірках, виданих Українським архівом: "Мій почитачу” (Варшава 2000), "Обабіч: істини?!” (Варшава 2003) та "Себе: розшукую?!” (Варшава 2003).

Співчуваємо усім, хто опечалений новиною. Як данину памяті поміщаємо вірш Поета.

МОЄ НАПУТТЯ

Свідомого свого 

зачатки українства

ви,

неначе ті,

у черепку жарини

від сусіда

до своєї хати

хутко несучи,

щоб не погасли,

щоб і в себе вдома вогнище

спалахнуло полумям,

ви

оці свідомого

свого зачатки все життя,

повік вогнем підживлюйте!

Бо

щастя більшого,

краси, бач, вірте,

більшої немає,

як за самовихованням,

як за саморозвитком,

як за самобутністю

у час глобальщини зрорити

і: у віковічнюватись

нашим

рідним словом!

Не у всесвіті, не в космоси,

ти в український світ

незгасною жариною

себе неси: дитино України!

ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!