Субота, 16.12.2017, 12:53
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
З Інтер-нетрів [41]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 134
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » З Інтер-нетрів

Благословенний князь

Князь Владимир-Иван Василькович


Хотя Владимир-Иван Василькович Владимиро-Волынский не был уроженцем земли Каменецкой, однако заслуга его в становлении Каменеччины является определяющей т.к. его усилиями был создан укреплённый пункт с башней-донжоном, построен деревянный замок, возведена церковь на месте современного Каменца и т.д. В тексте имеется довольно много отрывков из средневековых летописей так как соперничать с нашими предками летописцами (истинными мастерами слова) в красоте изложения совершенно бессмысленно



Владимир-Иван Василькович Владимиро-Волынский — удельный князь Владимиро-Волынский, родился около 1248 года (по другим данным 1249 г.). Отец его Василько Романович Владимиро-Волынский удельный князь Бельзский 1203-1269 гг., младший брат Даниила Галицкого, мать Добрава (Елена) Юрьевна, княжна Владимирская 1214-1265гг. Являясь продолжателем династической линии, он получил от своего отца довольно крепкое в экономическом отношении княжество. Однако пришлось по вошествию на престол (при содействии своих двоюродных братьев Даниловичей) вести войну с племенем ятвягов около 1273-1274гг. закончившейся победой князя, который спустя 5 лет после этого послал им жито во время голода на земле ятвягов

О житии князя можно узнать из повествований в летописях, где описывают Владимира Васильковича как человека очень грамотного и образованного книголюба, его называют «Философом»: «…був він книжник великий і філософ, якого ото не було в усій землі і ні після нього не буде». В подтверждение этих слов приводится перечисление книг которые князь переписал собственноручно «сам списав», это и «Житие Дмитрия Солунского», и «Паренесис» Ефрема Сирина, Евангелие, Апостол, а так же множество другой духовной литературы

Просветительская деятельность оказалась так же довольно внушительной: масса литературы была заказана писцам, часть же переписывалась и оформлялась самим князем, далее эти книги дарились городам и церквям, например, в Каменец (на р.Лосне) в церквовь Благовещенья были подарены Паремийник, Апостол-апракос, и Евангелие окованное серебром — «оковане сріблом» к тому же «з дорогим камінням» (в те годы книга была не только информационным источником, но и настоящим произведением искусства). При Владимире Васильковиче велась (а точнее продолжалась вестись) Галицко-Волынская летопись, благодаря которой до нас дошло весьма много исторических фактов того времени

Дошли до нас и сведения о внешнем обличии князя «Сий же благоверный князь Володимерь возрастом бе высок, плечима велик, лицем красен, волосы имея жёлты, кудрявы, бороду стригый, руки же имея красны и ногы; речь же бяше в нём толста». К личностным качествам князя летописцы относят благочестие, попечительство о своей земле и людях, мудрость, спокойствие, правдивость, «незлобивость», к тому же «…не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду…». Отсуствие гордыни и заносчивост так же не ускользнули от литописца «…Гордості ж у ньому не було, — тому що мерзенна є гордість перед богом і людьми, — а завше смиряв він образ свій, сокрушався серцем, і зітхав із глибини душі…»

В основе многих добрых душевных качеств лежала высокая искренняя религиозность князя, например, интересно описание начала строительства на месте современного Каменца города «... вложив бог у серце князю Володимирові добрий її намір: почав він собі думати, аби де за Берестієм поставити город. І взяв він Книги пророків, і, так собі в серці мислячи, сказав: «Господи боже! Сильний і всемогучий, що своїм словом все сотворяєш і лад усьому даєш! Що ти мені, господи, возвістиш, грішному рабу своєму, то на тім я стану», так упоминаются приготовления к строительству града над Лесной в Галицко-Волынской летописи , и далее «...І коли розігнув він Книги, то випало йому пророцтво Ісайїне: «Дух господній на мені, і задля того він помазав мене, щоби благовістити убогим; він послав мене ізцілити скрушених серцем, возвіщати полоняникам, що їх одпустять, і сліпим, що вони прозріють; призивати пору господню сприятливу і день одплати бога нашого; утішити всіх плачущих; дати плачущим на Сіоні вість, [що] замість попелу [буде їм] помазання і радість, а одіж слави — замість духу скорботи; і назовуть їх племенем правди, насадженням господнім во славу [його]. J забудують вони Пустині віковічнії, здавна запустілії, відновлять городи пусті, що пустували з роду [в рід]»

Ниже, в том же документе ведётся повествование о путешествии «градоруба» Олексы по реке Лесной, и выбора места для строительства «...І послав Володимир мужа-умільця, на ім'я Олексу, який і за [часів Василька], отця його, багато городів поставив, — а послав його Володимир з тамтешніми жителями в човнах у верхів'я ріки Лосни, аби де знайти таке місце, [щоб там] город поставити, — і сей, знайшовши місце таке, приїхав до князя і став розповідати». После рассказа Олексы, князь сам прибыл на место будущего строительства — «Князь тоді сам поїхав із боярами і слугами, і вподобав місце те над берегом ріки Лосни, і розчистив його [од лісу]. А потім поставив він на нім город і нарік його ім'ям Каменець, тому що земля була кам'яна»

В Каменце помимо вежы была построена православная церковь Благовещения т.к. князь «…ти ж і церков Христових багато поставив, і служителів його ввів…», помимо самой постройки церкви Владимир Василькович позаботился о внутреннем убранстве храма «…і церкву поставив Благовіщення святої богородиці, і прикрасив її іконами золотими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Соборник отця свого тута ж положив, і хреста воздвижального положив…»

Однако недолго прожил князь. Исходя из данных летописи, можно предположить что, скончался Владимир Василькович от онкологической патологии которая прогрессировала около 4 лет «…у болісті своїй повних чотири роки…», не случайно то, что течение его болезни детально описано «…почала йому гнити нижня губа. Першого року — мало, на другий і на третій — більше стала гнити. Але він іще ж не вельми був недужий, а ходив і їздив на коні, коли хотів…» позже князь ослаб и с передвигался с трудом, в церкви уже был вынужден был сидеть «…І сів він на стільці, тому що не міг стояти од немочі, і, звівши руки до неба, молився…»

Подробнейшим образом описаны последние дни Владимира Васильковича. Уже тяжело больной князь приехал в Каменец «…перебувши у Берести два дні, поїхав до Каменця. Тут же, в Каменці, і лежав він у болісті своїй…». После отбыл в г.Любомль. Понимая тяжесть своего состояния, князь не переставал проявлять заботу о людях и о земле своей «…І роздав він убогим майно своє все — золото, і срібло, і каміння дороге, і пояси золоті отця свого, і срібні, і своє, що після отця свого придбав був, — усе він роздав. І блюда великі срібні, і кубки золоті та срібні сам він перед своїми очима побив і перелив у гривні; і намиста великі золоті баби своєї [Анни] і матері своєї [Олени], — все перелив і розіслав милостиню по всій землі. І стада він роздав убогим людям — iв кого ото коней нема, і тим, у кого погинули вони в Телебужину війну…». Так как прямых наследников не осталось «…Бог бо не дав мені своїх родити за мої гріхи …» княжество он завещал своему брату Мстиславу, свою приёмную дочь Изяславу, которую «…взяв єсмь її од матері її в пелюшках і вигодував…» он так же передал на попечительство брату своему

Составил «Заповiт» и «…Преставився ж він у Любомлі — городі у рік 6797 [1289], місяця грудня в десятий день..», во Влодимир тело князя на санях было доставлено к вечеру и поставлено в церкви. Утром же весь город провожал усопшего князя «…старі і молодії, плакали над ним…», в своём плаче по мужу княгиня Ольга упомянула «…Багато обид зазнав ти од своїх родичів, [та] не бачила я тебе, господине мій, ніколи ж, щоб ти за їх зло яким злом воздавав…», в субботу тело князя было уложено в гроб

Далее летописец излагает следующий интереснейший факт «…і лежало в гробі тіло його незапечатане від одинадцятого дня місяця грудня до шостого дня місяця квітня, то княгиня його не могла заспокоїтися. І от, прийшовши з єпископом Євсигнієм і з усім крилосом [і] одкривши гроб, побачили вони тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних. Таке ото чудо побачили вони, а побачивши, прославили бога і опечатали гроб його місяця квітня в шостий день, у середу страсної неділі…»

Спустя столетия люди, не безразличные к своей истории, — краевед Геогрий Мусевич, художник Михаил Максимович и др.(кстати, усилиями которых был установлен памятник князю возле Каменецкого Свято-Симеоновского храма, в самой же церкви — памятная доска, помимо этого Михаил Максимович написал образ Владимира † Иоанна Васильковича) предложили рассмотреть вопрос о канонизации Благоверного и Благочестивого князя Владимира † Иоанна Васильковича, как местнопочитаемого святого, сейчас идёт сбор подписей в поддержку этой мысли. Каменцу есть кем гордиться, чьим именем называть события, организации, географические объекты (например, улицы города) ведь это и есть так называемая историческая память народа
 
Матеріла з сайту kamenets.by
Категорія: З Інтер-нетрів | Додав: Лісовчук (04.08.2009)
Переглядів: 823 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017