Четвер, 29.06.2017, 02:28
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
З Інтер-нетрів [41]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » З Інтер-нетрів

Людмила Іваннікова, М. В. ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ ТА А. Ю. КРИМСЬКИЙ: ДО ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМИН

Людмила Іваннікова, М. В. ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ ТА А. Ю. КРИМСЬКИЙ: ДО ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМИН

Вихід у світ фольклорного збірника М. В. Довнар-Запольського "Песни пинчуков” (К., 1895) викликав жваву полеміку та неоднозначну оцінку наукової критики. Долучився до неї й визначний український орієнталіст, письменник, історик української мови й літератури, фольклорист і етнограф, один з організаторів Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) і фактичний її керівник до 1929 р. Агатангел Юхимович Кримський (1871–1941). Крім інших занять, він ретельно досліджував мову стародавнього Києва, був автором низки полемічних статей-розвідок на цю тему, зокрема "Непевні критерії для діалектологічної класифікації староруських рукописів” (1906), "Древнекиевский говор”, "Украинская грамматика” (1907), "Українська мова: звідки вона взялася і як вона розвивалася” (1922), а також "Программы для собирания особенностей малорусских говоров” у співавторстві з К. Михальчуком [1].

Саме під кутом зору мовознавця-діалектолога розглядав А. Ю. Кримський працю М. В. Довнар-Запольського у своїх двох рецензіях, що були опубліковані у журналі "Киевская старина” (1896, кн. 1. С. 30–42), а також у статті "До етнографії Полісся”, видрукуваній у збірнику "Розвідки, статті та замітки” (К., 1928. С. 231–265).

Ці рецензії — не єдина праця А. Ю. Кримського з білорусознавства — нам відома іще стаття "Дещо про білорусофільство в Росії”, опублікована 1892 р. в газеті "Народ” (№ 5–6 за 6 березня. С. 83–85), яку видавали у Львові Іван Франко та Михайло Павлик. У ній зокрема А. Ю. Кримський виступає на захист білоруської мови та літератури, щиро жалкує, що білоруська "нива письменницька вельми-вельми вбога і неродюча”, але з радістю відзначає, що в Білорусі ведеться записування народної поезії ("починаючи ще од Зенькевича й Сирокомлі, а з сучасних це роблять Шейн і Романов”), а також і інші філологічні дослідження (між іншим, називає словник Носовича, мовознавчі розвідки Недьожева, Карського, Карпінського) і погоджується з Довнаром-Запольським, який зауважував з приводу наукової праці в Білорусі "Жатва многа, а делателей мало”[2, c. 193].

Високу оцінку дає А. Ю. Кримський "Календарю Северо-Западного края”, який видавав М. В. Довнар-Запольський: "Треба запримітити, що для прийдешніх поколінь календарі Довнара-Запольського матимуть величезну вагу й ціну, бо вони хоч трошки заміняють місцевий печатний орган, являються, мовляв, білоруською "Киевской староною” в мініатюрі”.

Тож навряд чи можна запідозрити А. Ю. Кримського в упередженому ставленні до білоруської мови, літератури, фольклористики, як і до самого Довнар-Запольського, навпаки, спостерігаємо в його статтях глибоку симпатію та прагнення дати об’єктивну оцінку згаданим явищам.

Проблем історії української та білоруської мов, їх взаємовпливу та взаємозв’язку, їх діалектних особливостей торкаються і статті, присвячені збірникові М. В. Довнара-Запольського "Песни Пинчуков”.

Насамперед Кримський відзначає високу наукову вартість цього видання саме як збірника першоджерельних матеріалів, називає його "дуже й дуже цінною вкладкою в нашу етнографію”. "І справді, коли ми дивитимемся на книгу (згідно з виразним її заголовком) попросту як на сборник материалов”, тобто попросту як на с и р о в и н у, то можемо сказати, що збирач своє завдання виконав і матеріяли призбирав цікаві, – нехай хаотичненькі нівроку, нехай не скрізь певні, та кінець-кінцем усе ж цікаві, корисні. Пинщина досі була цариною, аж надто мало дослідженою з погляду етнографічного, а ще більше – діалектологічного, – продовжує А. Ю. Кримський; – тепер, після "Пинчуков” о. Булгаковського (1890) та оцієї книжки М. Довнара-Запольського, що увагу звернув побільше на п о г р а н и ч н і місцевості Пинщини та вияснив її межі із Білоруссю, Пинщина вже не може вважатися за terra incognita”.

Високо оцінив А. Ю. Кримський і ті науково-теоретичні засади, на яких ґрунтується збірник М. В. Довнара-Запольського. Наприклад, позитивно поставився до того, що у вступі упорядник "розкидає немало й цікавих етнографічних звісток”, зокрема, що стосуються народної класифікації пісень, зафіксованої М. Довнаром-Запольським. Відзначив також, що стаття "Говор Пинчуков” "своїми фактичними даними (заснованими на розгляді тексту пісень) має чималу ціну, незалежно від того, аж надто наївного, способу й форми, в яких Довнар-Запольський подає тії фактичні дані”.

Саму структуру і зміст збірника білоруського фольклориста також зарахував Кримський до позитивних і вагомих наукових здобутків, не залишив поза увагою й додатки, "що по суті потрібні і мають вагу” — це примітки до пісень, словник та покажчик пісень, зокрема схвально відгукнувся про примітки та покажчик. Щодо "Приміток”, які робив М. В. Довнар-Запольський спільно з академіком А. М. Лободою, Кримський зауважує, що цей відділ "не раз може стати у великій пригоді для дальших наших етнографів” і що вказівки на численні варіанти до записаних пісень, опубліковані раніше в українських, білоруських, російських, литовських і польських збірниках та на їх наукові дослідження, засвідчують "начитаність [автора] в етнографічних працях та близьке знаття навіть дуже дрібних збірочок та статей в періодичних виданнях”. "Так само варто якнайбільше похвалити й "Указатель”, – зазначає далі А. Ю. Кримський, – декотрі статті "Указателя” – то цілі розвідки, як от стаття "Запевы””[2, c. 194]. Підсумовуючи сказане, Кримський зазначає, що "Белорусское Полесье” "варте якнайбільше похвал і признання од етнографів, ба навіть од діялектологів”.

Однак попри загальну позитивну оцінку збірника, А. Ю. Кримський виявив і чимало претензій та зауважень до упорядника. Перш за все вони стосуються класифікації народних пісень, яку запропонував М. В. Довнар-Запольський, – Кримський вважає її нестійкою, такою, що суперечить найістотнішим правилам логіки. Причиною цього недоліку стало, на нашу думку, вживання народної, місцевої класифікації пісень, на якій ґрунтував свій принцип М. В. Довнар-Запольський і яку категорично відкидав А. Ю. Кримський. Останній певною мірою мав рацію, зауважуючи, що "в підвалині логічного поділу може лежати лиш о д и н принцип”. Однак це не є недоліком власне цього видання — до кінця ХІХ ст., та й тепер ще у фольклористиці проблема класифікації фольклору залишається актуальною. Кожен учений (в тому числі й сам А. Ю. Кримський) намагався зробити свій внесок у вирішення цієї проблеми. Кримський запропонував ділити всі пісні на три частини: 1) релігійно- (або культово) філософсько-етичні; 2) побутово-житейські та 3) скептичні (себто жартовливі, сатиричні, нісенітниці й т. ін.), але й ця його класифікація не прижилася в науці.

Але найголовніші претензії, висловлені А. Ю. Кримським, стосуються проблем діалектології та впорядкування словника. Суть їх полягає ось у чому. А. Ю. Кримський вважав мову пінчуків не білоруською, а українською. І це не була приватна думка Кримського – так гадав і академік М. Ф. Сумцов, і інші вчені. І тут немає нічого дивного, адже Полісся, як і інші пограничні території, належать до т. зв. "маргінальних” або з погляду істориків "лімітропних” зон (С. В. Мишанич, до речі, вживає термін "дифузна фольклорна зона”), – тож закиди А. Ю. Кримського, на наш погляд, не зовсім обґрунтовані. І звинувачувати М. В. Довнара-Запольського в тому, що він зовсім не знав цієї "української” мови також немає підстав. Проте саме цим звинуваченням присвячена основна частина рецензії А. Ю. Кримського (в цитованому нами виданні – С. 234–246). А. Ю. Кримський застерігає, що не варто ставитись до записів М. В. Довнар-Запольського з повною довірою, бо тексти пісень записані ним не завжди з філологічною точністю, а навпаки, містять багато помилок, що стосуються передачі на письмі голосних звуків. Ці неточності, на його думку, виникли тому, що збирач не мав "філологічного вуха”, тому в одному випадку він чув і записував, наприклад, "салавей”, а в іншому — "соловей” і т. п. Кожен, хто працював хоча б трохи із фонограмою поліських записів (а ми це відчули на власному досвіді!), виступить на захист Довнара-Запольського, бо нерідко, маючи навіть "філологічне вухо”, і по декілька разів прослуховуючи один і той самий текст, ми не можемо з абсолютною точністю передати його звучання ("калі горада” чи "калє города”?) – то що говорити про тогочасні польові записи, здійснені, як зазначає сам Запольський у передмові, з гуртового співу, та ще й при відсутності технічних засобів фіксації? Крім того, А. Ю. Кримський відмітив непослідовне вживання літер е, є, «ять», о та а, и та ы, непослідовності в поясненні поліських дифтонгів уо; в поясненні виникнення поліських архаїзмів (заутра, сватым, шальвея, надвыше, надсильнійше) тощо. На думку, Кримського, Запольський подає неправильне трактування етимології деяких слів ("бицьки” – від "бицьо”, "биць”, "дівоцька” як іменника зі значенням "дівчина”), неправильне пояснення деяких словоформ відмінків іменників, зокрема відмінювання слова "мати” на Поліссі, а також і виникнення деяких форм дієслів ("вечератиму”) та їх етимологію ("доїсти”).

Повністю не сприйняв А. Ю. Кримський і словник діалектних слів, поданий М. В. Довнар-Запольським, основним недоліком якого було незнання упорядником власне українських слів ("коновка”, "драбина” та ін.) та неправильне їх трактування, а також і необізнаність з філологічною (в даному разі мовознавчою) літературою. Різку критику А. Ю. Кримського спричинило неправильне трактування таких власне українських слів, яке спростовує рецензент ("боровиночка” – насправді "бір”, а не "трава” і не "яблуня”; "велищицца” значить "вилискуватись”; "вродливий” зовсім не "дородний”, "грушка” – не "ігрушка, гра, шутка”, "затятий” – не «тронутый»; «порада» не «радість і щастя» і не «порадник»; «придив» – не «диво»; «середольші» – середульші, а не «середні»; «тканка» – не «шерсть вообще», а тонкий серпанок, намітка; «хіть» – не «здатність, спритність»; «жуковинка» – не перстень з прикрасою тощо).

Рецензент зауважує упоряднику й те, що він у словнику пояснив багато загальнозрозумілих слів, але не пояснив багато незрозумілих, що заголовок книжки мав би бути не «Белорусское», а «Малорусское Полесье», бо в мові пінчуків переважає українська лексика. Головною ж помилкою М. Довнара-Запольського Кримський вважав те, що він трактував цю лексику не за яким-небудь українським, а за білоруським словником Носовича та за збірниками білоруських пісень. «Од неукраїнського збирача сирових українських матеріалів ми, звичайно, не можемо сподіватися, щоб він знав українську лексику практично, але ж він міг вдатися до путящих українських словників! Але він їх практично не мав, а користувався принагідно непрофесійними словниками», – з сумом зазначає А. Ю. Кримський [3, c. 231].

Тож піддавши найретельнішому аналізу словник Запольського, А. Ю. Кримський нарешті доходить висновку, що "як збірка сирового необробленого матеріялу, праця д. Довнара-Запольського варта подяки од українців. Наївну граматичну обробку діалектологічного матеріалу простити д. Довнар-Запольському можна. Тільки ж щодо "Словаря”, то до нього треба поставитись з якнайбільшою недовірою”[2, c. 193].

Паралельно з рецензією А. Ю. Кримського в журналі «Этнографическое обозрение» (1895, № 3, с. 153–160) була опублікована рецензія Є. О. Ляцького. Вона переважно стосувалася проблем діалектології. Як позитивну рису праці М. В. Довнар-Запольського автор відзначив те, що більша частина пісень записана самим збирачем, що є найважливішою умовою дослідження тієї чи іншої говірки. «С этой точки зрения материал М. В. Довнар-Запольского имеет несомненное научное значение, – писав Є. О. Ляцький. – Как уроженец Белоруссии, близко знакомый притом с деревней и ее бытом, он имел полную возможность освоиться с белорусскою речью в той степени, какая необходима для наблюдения различных близких между собою говоров, чтобы проникнуть в самую суть языка, в его дух, и уловить особенности, не заметные чуждому уху. Затем долговременное пребывание в Малороссии, этнографические поездки, а главное, обширное знакомство с этнографической и лингвистической литературой /…/ служит достаточным свидетельством научной подготовки собирателя» [4, c. 153–154].

Так вигороджуючи М. В. Довнар-Запольського, на противагу А. Ю. Кримському, Є. О. Ляцький впевнений у науковій достовірності зібраного фольклористом матеріалу: «Такие соображения побуждают видеть в материалах г. Довнар-Запольского ту степень достоверности и точности, какая необходима для того, чтобы положить их в основание строго научного исследования» [4, c. 154].

Відзначив Є. Ляцький і те, що Довнар-Запольський дав у своїй статті «Говор пинчуков» відносно повну характеристику цього діалекту, як складного комплексу українських та білоруських говірок, що його праця – результат цілком самостійної роботи з першоджерельним матеріалом, і що всі недоліки та недогляди можна списати не поспішність видавців, а не на методологічні прорахунки вченого. Тож підсумовуючи сказане, Ляцький переконує нас, що в будь-якому разі слід довіряти збирачеві, і що «это доверие имеет прочные основания, да и обширность материала открывает большой горизонт для сравнений» [4, c. 156], і що матеріал, зібраний ученим, «представляет собой ценное приоберетение диалектологической литературы, и в этом его главное значение» [4, c. 157].

Суттєвим недоліком збірника Є.О. Ляцький вважав непослідовність транскрипції деяких звуків поліського говору, відсутність акцентології, хоча, як відомо, вплив наголосу на огласку слова безсумнівний, а іноді й вирішальний: «Хотя в сборнике, приложеном к материалам, ударения отмечены, но этого недостаточно: следовало ввести их в текст, в особенности в словах, отступающих от обычной акцентовки» [4, c. 156].

Що ж стосується фольклору, представленого в збірнику, та едиційних принципів його публікації і науково-теоретичних засад опрацювання зібраного матеріалу, то, на відміну від А. Ю. Кримського, Є. О. Ляцький оцінив їх дуже високо, як першоджерельну базу до низки теоретичних досліджень М. В. Довнар-Запольського, опублікованих в «Этнографическом обозрении». Рецензент відзначив наявність нових цікавих варіантів весільних пісень та сам опис весілля в Пінському Поліссі, цілком цінні з погляду критики примітки й посилання на варіанти пісень, високо оцінив також і покажчик сюжетів, зауваживши, що його наявність «весьма выгодно отличает сборник от ему подобных и дает исследователю материал, если можно так выразиться, прямо в руки». Щодо едиційних принципів публікації пісень, то Є. О. Ляцький зазначав, що ця праця Довнар-Запольського «представляет значительный шаг вперед в смысле предварительной подготовки материала для научных целей» [4, c. 159–160]. Щоправда, це не завадило автору рецензії критично поставитись до публікації варіантів, зокрема до того, що варіанти однієї й тієї ж пісні іноді опинялися в різних відділах збірника, що було наслідком впровадження в науковий обіг народної класифікації пісень (у цьому питанні позиції А. Ю. Кримського й Є. О. Ляцького збігаються). «Не можем не пожалеть и о том, что собиратель не дорожит пометками, от кого песня записана, скольких лет сказитель, грамотен ли он, – продовжує Є. О. Ляцький. – Излишне указывать на важность такого рода пометок; в частности, описание обстановки, при которой поется песня, часто интереснее и важнее самой песни» [4, c. 159].

А. Ю. Кримський негайно зреагував на рецензію Є. О. Ляцького окремою статтею, відзначивши насамперед, що написана вона «дуже до ладу, до пуття». Кримський погодився з усіма положеннями Ляцького стосовно достоїнств і недоліків збірника Довнар-Запольського, однак зосередив увагу на деяких особливостях пінської говірки (зокрема, на прикметниковім закінченні «ое» в множині), які, на його думку, не помітив Є. Ляцький, і ще раз звинуватив Довнар-Запольського, а разом з ним і Ляцького, в незнанні української мови, яка є основою поліського говору. В статті А. Ю. Кримського відчувається дещо зверхнє ставлення до згаданих учених і навіть образа на них! «І з хаотичної книжки д. Довнар-Запольського, і з недбаленької рецензії д. Ляцького доведеться зробити деякі сумні для українців висновки, – пише А. Ю. Кримський. – … Те, що сміливо написали про діалект пинчуків д. Довнар-Запольський і д. Ляцький (обидва білоруси і обидва мають уже певні заслуги перед своєю етнографією білоруською), чи ж не є вимовна ілюстрація тієї легковажності, з якою тепер дозволяють собі ставитися супроти української мови?» [5, c. 246–256]

М. В. Довнар-Запольський сприйняв з великою образою рецензію А. Ю. Кримського. Останній зазначав: «Мої, аж до труїстичности елементарні вказівки на те, що і про українську мову, так само як і про всяку іншу, можна філологічно писати лиш знаючи її, здалися д. Довнарові очевидячки, за щось нечуване, навіть за якусь особисту причіпку до нього. В такому дусі він написав проти мене й відповідь, висловлюючи в ній здогади, ніби я очевидячки щось маю проти його особи (а я ледве-ледве був тоді й знайомий з ним!), і що я напевне повинен був черпати про нього звістки звідкілясь із сторони (йдеться про статтю М. В. Довнар-Запольського «Письмо в редакцію (По поводу одной рецензии)», опубліковану 1896 р. в журналі «Этнографическое обозрение» (№ 1, с. 196-202) – Л. І.). Свої ж видющі та кричущі граматичні й лексичні помилки (от напр. що «вродливий» ніби значить у пинчуків «гладкий», «дородний») Довнар знайшов відвагу пояснити так, що це, мовляв, є «своеобразное употребление слов» у пинчуків (дарма що й контекст пісні говорить проти того!)» [5, c. 255].

А. Ю. Кримський закінчив колегію Павла Галагана в Києві 90-х роках ХІХ ст. Він навчався на історико-філологічному факультеті Московського університету, мав найкращі взаємини з московською професурою і з московськими науковими колами. Його найближчими вчителями були відомий кавказознавець, етнограф і фольклорист Всеволод Міллер, славіст Роман Брандт, блискучий професор-лінгівст Федір Корш, професор всесвітньої історії Павло Виноградов та ін. «Своєю» людиною був А. Ю. Кримський і в редакції журналу «Этнографическое обозрение», де його улюбленець, професор В. Ф. Міллер, очолював етнографічний відділ. Саме до професора Міллера приніс М. В. Довнар-Запольський свою полемічну статтю проти А. Ю. Кримського, прохаючи опублікувати її в «Этнографическом обозрении». Але, як зазначає Кримський, «для одкриття полеміки на сторінках того органа «Этнографического отдела» поміж двома членами самого «Отдела» потрібна була й моя згода. Хоч і як я був здивований з того, що Довнар-Запольський має сміливість обороняти й виправдувати свої яскраво-некритичні і цілком ненаукові методи та фактичні огріхи, та я ані хвилини не роздумувавсь і сказав до Всев. Міллера у присутності самого д. Довнара-Запольського: «Будь ласка! Будь ласка! Друкуйте!» [5, c. 257]

Так за згодою самого А. Ю. Кримського відповідь на його рецензії з’явилась на сторінках журналу «Этнографическое обозрение» у формі «Листа до редакції».

Відверто зауважимо, що тон відповіді ображений. Звинувачення в незнанні польської та української мов вважав він несправедливими, запевнив, що свою працю він видавав лише як збірник матеріалів, і саме з цього погляду слід оцінювати її. Довнар-Запольський вирішив, що зауваження Кримського стосуються не стільки зібраного матеріалу, скільки особи збирача, тож у зв’язку з цим окремі похвали рецензента він вважав «лестными». Водночас Довнар-Запольський намагався аргументовано захистити свої наукові позиції. Зокрема щодо заголовку «Белорусское Полесье» він зазначає, що в цій серії збирається опублікувати не лише пісні пінчуків, а й інші зібрані матеріали, що належать до обширної території. Що ж стосується говору, Запольський запевняє, що він і не претендував на вичерпне діалектологічне дослідження, лише вважав за обов’язок етнографа повідомити загальні відомості про діалект, і вважає своє завдання, як етнографа, виконаним. Чимало зауважень Кримського були спричинені друкарськими помилками, які виправив Довнар-Запольський. Один такий примірник він особисто подарував Кримському, але цих виправлень рецензент не те що не помітив, а навпаки, використав як матеріал для звинувачень…

Довнар-Запольський аргументовано і переконливо пояснює вживання літери є на позначення оригінального в поліщуків звука, інші фонетичні особливості цього говору. Що ж стосується зауважень до словника, то Запольський запевняє, що він не писав етимологічного словника, а пояснював у ньому лише ті значення, які вживаються в мові поліщуків, і що народ говорить не за етимологічним словником, а вкладає в кожне слово новий і актуальний зміст, – і наводить низку вузько локальних значень певних слів. Важко не довіряти М. Довнар-Запольському, який справді практично вивчав цей вузький діалект, і його аргумент, що «под словом «тканка» пинчук понимает, нарушая правила, навязанные ему г. Крымским, не вообще «ткань», а именно «шерстяную материю», здаються нам переконливими. «Это пояснение мною записано во многих местах Пинщины, – продовжує М. В. Довнар-Запольський, – и на него я обращаю внимание г.г. «грамматистов», чтобы они, читая в песнях слово «тканка», не переводили его словом «ткань вообще» [6, c. 199]. Переконливою і цілком аргументованою здається нам позиція Довнара-Запольського – подавати локальне значення окремих слів лише в тому випадку, коли воно зафіксоване ним безпосередньо від носіїв діалекту, тож, приміром, пояснення слова «боровиночка» у словнику немає не тому, що вчений його не знав (у загальноукраїнському контексті), а тому що «значение его от народа я сам не записал». Всі ж подібні слова фольклорист намагався пояснити, роблячи посилання на різні словники, де вони трапляються. І це цілком наукова позиція.

Основна ідея листа-відповіді М. Довнара-Запольського полягає в тому, що, на його думку, А. Кримський штучно вишукував у його праці якісь недоліки і незнання автора, водночас не вникаючи глибоко в її зміст, і що така рецензія має не науковий, а наклепницький характер. Найбільшим наклепом вважав він приписування йому думки, що пінський діалект належить лише до білоруської мови – ця думка цілком протилежна висловленій у передмові та низці статей М. Довнара-Запольського, опублікованих попередньо в різних виданнях. Єдине, з чим погодився фольклорист – це зауваження про невдалу і застарілу класифікацію пісень, яке, на його думку, має цілком науковий характер. «Конечно, выработать новую классификацию было бы необходимо, но пока в этом отношении ничего не сделано, и сделать-то это не легко», ‑ пише Довнар-Запольський. І це справедливо, бо недоцільно в кожному новому збірнику пропонувати нову власну класифікацію фольклору, це антинауково.

Підсумовуючи усе сказане, М. В. Довнар-Запольський доходить висновку, що «из всех недостатков, на которых настаивает г. Крымский, в моей работе действительно существует только два: заглавие книги и классификация песен /…/. Другие недостатки в статье о говоре и в словаре решительно не относятся к моей книге», і висловлює сумнів, чи подібні рецензії мають на меті віднайдення наукової істини [6, c. 202].

Відповідь М. В. Довнар-Запольського викликала бурхливу реакцію А. Ю. Кримського, внаслідок чого з’явилася ще одна стаття в журналі «Киевская старина» (1897, № 4, с. 46–54). Передусім він називає відповідь Запольського «неувічливо скерованою» проти нього, «за мій безсторонній відзив про його книгу». Кожен опонент сприймав цю полеміку не стільки як наукову дискусію, скільки як особисту образу. Але чи такий вже безсторонній був А. Ю. Кримський? Тон наступної статті, на жаль, свідчить протилежне: він ще більше образливий і зверхній. Кримський ще раз нагадує, що стаття Запольського (її він називає «полемічне писаннячко») була опублікована з його, Кримського, згоди: «Дав я свою згоду дуже охоче, і вже з того факта читач може бачити, чи надаю я вагу Довнаровій полеміці в філологічних справах. А втім, я був певнісінький, що д. Довнар, коли він з холодним серцем доглянеться до свого спростування, сам посоромиться його друкувати, і що мені не доведеться ставити йому на увагу його нездатність писати про філологічні речі» [7, c. 258]. Коментар, як кажуть, зайвий… Кримський ще раз нагадує читачеві, що Довнарове видання опрацьовано «страх хаотично: пісні порозкидувано без логічної системи, діалектологічні факти викладено курйозно, словник до пісень – це теж собі щось безладне, з безліччю помилок». Далі прагне запевнити читача, що він не тільки не має нічого проти особи Запольського, але навіть не знайомий з ним особисто і не має жоднісіньких підстав ставитися до нього неприхильно, навіть навпаки: «…коли у нас, в (Московськім) «Этнографическом Отделе» обговорювалося питання про те, чи варта премії Довнарова книжка, чи не варта, я жадним слівцем не висловився проти надання йому етнографічної премії. Бажаючи не пошкодити д. Довнарові, я мовчав – і мовчав навіть тоді, коли один з найавторитетніших суддів, котрі були на засіданні (мається на увазі В. Ф. Міллер. – Л. І.) завважив, що з філологічного погляду Довнарова книжка аж надто дивна, і висловивсь про неї значно різкіш, ніж потім це зробив я у своїй рецензії» [7, c. 258–259].

Далі Кримський так само звинувачує Запольського у незнанні елементарних, усім відомих філологічних істин, радить йому ознайомитися хоча б з підручниками для IV класу гімназії і т. п.

Стосовно друкарських помилок, виправлених М. В. Довнаром-Запольським, А. Ю. Кримський запевняє, що він сам у вересні 1895 р. купив книгу «Белорусское Полесье», де ніяких виправлень не було, на неї він і написав рецензію, і лише після того, в кінці жовтня 1895 р. одержав подарунок від самого упорядника з його власними коректурними правками. Але цю книгу Кримський уже навіть не розглядав. Ще й після того, як рецензія була надіслана до журналу, в Києві продавали книгу «Песни пинчуков» без вклеєного реєстру друкарських помилок. Такі реєстри з’явилися аж у січні 1896 р. Кримський відверто й цинічно насміхається з Довнара-Запольського: «Нехай-но читач втішно погляне, що то за «друкарські» помилки! Вони своїм характером виразнісінько виявляють, що автор, не звиклий читати щось філологічне, не годен зрозуміти найзвичайнісіньку філологічну мову» (с. 260). Він навіть висловлює здогад, що Довнар-Запольський поставив дату під вклеєними помилками зумисне заднім числом, щоб ввести в оману читача, крім того, і далі продовжує ганьбити працю Запольського («Словничок пинської говірки /…/ такий самий хаотичний, як і всеньке його писання, і з погляду філологічного ні до чого він не придатний») та й самого вченого: «Д. Довнар, як людина, що нічогісіного не тямить у філології і не знає філологічних термінів, не зміг зрозуміти моїх зауважень» (с. 261); «Д. Довнар тугенько розуміє все, що хоч трохи стосується до філології»; «Дивом дивуєшся, з якою відвагою він дозволяє собі видавати иншим патенти на науковість та ненауковість, ще й величати своє писаннячко «ученым трудом»» тощо. Така неконструктивна критика розтягнена майже на вісім сторінок, а вкінці Кримський подає вельми «раціональну» пораду: «Не знайшов потрібної наукової допомічної праці, то й не берися до такої справи, що її не подужаєш, або не претендуй, принаймні, на науковість» [7, c. 264].

Звинувачує Кримський Запольського і в схилянні перед авторитетами, але з його рецензій зрозуміло, що для нього самого авторитетів справді не було. Непримиренне прагнення довести свою правоту будь-якими методами, власна гординя («Довнар-Запольський після цього заспокоївсь і більше мені не відповідав»), заважали йому побачити істину і адекватно оцінити працю М. В. Довнар-Запольського, не як наукову мовознавчу студію, а як польове дослідження локальної, на той час маловивченої території, яке не втратило своєї актуальності і в наш час.



Список використаних джерел



1. Енциклопедія українознавства. – Т. 3. – С. 184.

2. Кримський А. Ю. Дещо про білорусофільство в Росії // Розвідки, статті та замітки. – К., ВУАН, 1928.

3 Кримський А. Ю. До етнографії Полісся // Розвідки, статті та замітки. – К., ВУАН, 1928.

4. Ляцкий Е. О. Белорсусское Полесье. Сборник этнографических материалов, собранных М. Довнар-Запольским. Вып. 1. Песни пинчуков. – Киев, 1895. ‑ № 3. – Кн. XXVI. – С. 153–154.

5. Кримський А. Ю. З приводу рецензії Євг. Ляцького на «Белорусское Полесье» М. Довнар-Запольського («Этногр. Оборз.», 1895, кн. ХХVI, ст. 153–160) // Розвідки, статті та замітки… – С. 246–256.

6. Довнар-Запольский М. Письмо в редакцию (По поводу одной рецензии) // Этнографическое обозрение. – 1896. ‑ № 11. – Кн. XXVIII. – C. 199.

7. Кримський А. Ю. Ще з приводу «Белорусского Полесья» д. Довнар-Запольського // Розвідки, статті та замітки. – С. 258.


Дж.: http://www.gsu.by

Категорія: З Інтер-нетрів | Додав: Лісовчук (03.11.2012)
Переглядів: 551 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017