Понеділок, 23.10.2017, 08:16
ГОЛОС
Меню сайту
Категорії розділу
З Інтер-нетрів [41]
Наше опитування
З берестейських матеріалів мені хочеться більше знати про:
Всього відповідей: 133
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » З Інтер-нетрів

Українці Берестейщини: Минуле і Сучасне
Проблемам українців Берестейщини присвячено спеціальне видання часопису "Пам'ятки України". Співробітники цього видання провели своєрідну журналістсько-етнографічну експедицію і при глибшому розгляді цієї теми звернули увагу на низку парадоксів. Так, за даними російського перепису 1897 року, там жили понад 370 тисяч українців. В окремих повітах питома вага українців складала від 60 до 80 відсотків. За розрахунками демографів, на середину 20-го століття на Берестейщині мала б мешкати значно більша кількість українців - близько 1 мільйона. Проте радянський перепис 1959 року зафіксував лише трохи більше 2%, а останній перепис, проведений в Республіці Білорусь 1999 року, - трохи менше 4% українців, що складає неповні 60 тисяч громадян.
Говорить головний редактор журналу "Пам'ятки України" Олександр Рибалко: "Постає питання, як вийшло, що пропав отой мільйон українців, чого їх у шість разів менше, ніж навіть сто років тому. Адже тут не було ні голодоморів, ні масового виселення. Відповідь на це питання пов'язане ще з одним парадоксом. Жодна влада не враховувала в своїй мовній національній політиці рідної мови самого населення. Російська влада нав'язувала російську мову, польська - польську, а радянська після приєднання в 1939 році краю до Білоруської РСР - білоруську і російську. Виняток становили тільки 1917 і особливо 1918 рік, коли край належав до української держави, а також роки німецької окупації під час Другої світової війни".

У 1943 році, наприклад, місцева німецька адміністрація в Берестейській окрузі відкрила 159 українських шкіл, 2 технікуми, театри. Українці видавали також дві газети. Все було ліквідоване. В перші повоєнні роки закрито навіть 58 українських шкіл, які відкрили перед війною самі більшовики на прохання місцевих мешканців.

Олександр Рибалко продовжує свою розповідь: "А найголовніше в радянський період, коли стали видавати посвідчення особи і паспорти, усіх поголовно почали записувати білорусами. З 1943 року це був терен активних дій УПА, за архівними джерелами там діяло близько 250 груп і відділів УПА та ОУН. Загинуло чи було заарештовано до 5 тисяч учасників підпілля, репресовано чи не всю свідому інтелігенцію, багатьох селян. Ще один тогочасний парадокс, власне - псевдопарадокс, 10 років населення, офіційно проголошене білоруським, активно підтримувало тут боротьбу УПА. Врешті протягом радянського часу українське питання на Берестейщині "розв'язано": замість українського мільйона нині є маса, так би мовити, паспортних білорусів з невиразною національною свідомістю. Про те частина з них користується в побуті говіркою української мови. Але молодь суціль зросіійщується, бо російська мова панує у всіх сферах життя білорусів".

А тепер запропоную вам погляд з Білорусі. Говорить заступник головного редактора мінської газети "Наша Ніва" Андрій Скурко: "Тут, я бодай згідний з думкою багатьох дослідників, зокрема пана Миколи Рябчука, які стверджують, що формування східноєвропейських націй не завершилось в ХІХ - на початку ХХ століть, як нас цьому вчили. І найскладніше запитання самоідентифікації нації: східноєвропейці змушені були самі визначатись у тому, хто вони. За часу незалежності змінювався сам підхід до розуміння самого терміну "нація". Коли він відходив від якихось етнічних речей до речей державницьких. Тому тепер більшість населення Берестейщини усвідомлює себе швидше не Поліщуками, українцями, а білорусами. Береться за основу чинник не скільки етнічний, скільки державний. Етнічний чинник він ще не до кінця визначає національне питання".

Це була думка заступника головного редактора мінської газети "Наша Ніва" Андрія Скурка.

Сучасний стан українців Берестейщини головний редактор журналу "Пам'ятки України" Олександр Рибалко порівнює з правами українців Словаччини, яких на третину менше, ніж у Білорусі: "Для порівняння - за офіційними відомостями українська меншина в Словаччині налічує 40 тисяч. Вона також має великі проблеми, зокрема, самоіндентифікації, але словацька держава фінансує кілька товариств, газет, часописів, наукові заклади, школи, музеї, театр, радіопередачі і т.д. Нічого цього українці в Берестейщині не мають. Останніми роками втрачено, навіть те, що було здобуто громадськістю на середину 90-их років. Тоді в країні діяли 2 товариства: "Українське громадсько-культурне об'єднання" і "Просвіта Берестейщини імені Тараса Шевченка", виходили дві газети: "Голос Берестейщини" та "Берестейській край". Газети закрилися, обидва товариства в 1995 не пройшли оголошену владою перереєстрацію, припинили свою діяльність. Відтоді принаймні двічі відбувались установчі збори нової реформованої "Просвіти", але державні органи її далі не реєструють. При Брестському університеті імені Пушкіна кілька років існує спеціалізація з української мови, але ж куди можуть піти випускники, якщо немає ні українських шкіл, ні класів, ні навіть оплаченого державою факультативного викладання української мови".

На думку Олександра Рибалка, Українська держава мала б зайняти активнішу позицію і порушити питання про визнання українців Берестейщини автохтонною меншиною.

Олександр Рибалко: "Тепер, коли візьмемо офіційне видання Державного комітету в справах релігії та національностей республіки Білорусь, де називаються корінні національності, українців серед них не побачимо. Там автохтонно фігурують поляки, євреї, литовці, росіяни, цигани, а українців немає. Але ж це просто нісенітниця. Українці Берестейщини мають відчути допомогу української держави, хоч би так, як її відчувають місцеві поляки від польської. "Союз поляків" у Білорусі не мав проблем з перереєстрацією, далі зберігає свою пресу, польська держава будує садки і польські школи, висилає вчителів. Берестейські українці про таке лише мріють, навіть українське телебачення, на відміну від польського, вони не можуть надійно приймати. Між Україною і республікою Білорусь укладено міждержавні угоди, якими передбачається забезпечення прав нацменшин. Угоди повинні виконуватись - з додержанням паритету, тим більше, що Україна, згідно з ратифікованою парламентом хартією про мови меншин, взяла на себе захист білоруської мови в Україні, тим часом українська мова автохтонного населення Берестейщини там просто ігнорується".

Це був головний редактор журналу "Пам'ятки України" Олександр Рибалко.
 
Тарас Марусик
Категорія: З Інтер-нетрів | Додав: Лісовчук (21.12.2010)
Переглядів: 477 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2017