П.С. Сашко це не ти часом?

Я точно не Сашко

Двома остатніми +ми, як на мене, поляки скористалися на повну, бо вони робять націю міцнішими, однороднішою. Але довелося пожертвувати локальністью, регіональністю. Почути "мазуженє" на Мазовшу вже тяжко.
З другого боку:
2.1. Чім більше діалектного вільється у національне море, тим повнішим воно буде.
2.2. Говори дозволяють без освіти (а в нас шкільну науку "по-нашому" не дають дітям) все таки писати і читати своє.
2.3. Не губляється унікальність, індивідуальність на рівні регіону, чи малої місцевості. Можна зберегти свою самобутність кажучи і пишучи десь "топіро", "скіль". Літературна мова ж не ідеальна її межи треба поширювати і змінювати. От скажемо "жінка" говориться повсюдно по українських селах, але слово стали використовувати тільки в значенні представнички жіночої статі, бо "баба" грубо звучить і тепер маємо "дружину". Я не згодне з тим що регіоналізм "дружина" має витіснити використання в тому значенні "жінку". Навіть класики так писали. Тим більше, що сучасні технології зруйнували інформаційну монополію і в текстах повно жаргону, побутової лексики, і діалектизмів. Зберегти свою індивідуальність в сучасному світи легше, бо він ліберальніший.
2.4. Ще одне. Те що в літературну національну мову трапили тиї, а не інші слова - то є виник активності еліт певних регіонів. Зараз сварять галичан, що вони свій наголос повпихали, бо лексику. А бо вони активні і на них будуть рівнятися, а не на пасивних. Так і ми, можемо внести щось своє, що ми би мусово хотіли бачити в літературному стандарті. Взяти той сам Бересть, ну не будемо ми грюкати в двері, то так собі якісь київські академісти повписують в словники всюди Брест. Воно і погано, що літературний стандарт можна ще пробувати зміняти (з польским я такої можливості геть не бачу), а з другого щось в тому є творчого, більш може життєвого. Бо в німців якось говори, навіть і без великої підтримки, живуть собі (в Швабії не раз чув швабську німецьку).

Погодьтесь, що ми б"ємось за "високу мовну культуру" і тому мусимо бути уважними до того, що маємо, бо згубити легко знайти тяжко. По фонетиці треба орієнтуватись на більшість. Я купу раз вже у підляшуків "з білоруською свідомістю" в яких в родинному говорі "іе"на місці ятя - хліеб, сіено бачив, що в текстах вони вставляють ікавізм. Воно говорить за те, що або він проникає в говор од сусідів, або та позиція вельми нестійка і в ній легко заміняти іе на і, або вони тягнуться до свого переймають той звук з українських текстів.

По остатніх пунктах збільшого погоджуся. Правда, не вважаю, що конче орієнтуватися на "більшість" в плані фонетики. В моїй конкретній ситуації тою "більшістю" якраз я й буду з середнєзагородською говіркою, але хотілося б, щоб і дифтонги й "сакання" й т.д. у когось були. Так веселій жити, чи що

П.С. Щодо п. 1.4 - різні сфери використання мають бути тим самим "регулятором" в такому разі. На це навить Шелягович звертав увагу в свій час.

Зауваження друге до пункту 1.3 нажаль не підтверджується практикою. Наших регіональних авторів в нашому ж регіоні знають менше, як всенаціональних. В Мотолі, де до етнічної межи лишається 20 км, чув романс Глібова з Полтавщини, про який казали що то одна з найдавніших і абсолютно мотольських пісень баби-мотолянки. З опери Котляревського люди співали велики фрагменти, що на Малоритчині, що в околиці Городця, що в околиці Дорогичиня. Шевченка вірш "Нащо мені чорні брови" на Пружанщині знають. Вірш Франка "Не пора" співали дядьки і в Кобринському і в Дорогичинському повітах. Про Івасюка просто не кажу - такій вже людям він свій аж ну. А Фальківського "Очерет" коло Кобриня мало знають, більше на Коширщині чи Ратнівщіні з-за хлопців з лісу. Еліта ще знає про земляків, але на великий жаль вони були мало організовані, розпорошені, не мали міцного центра і їх творчість для нашого ж села пройшла малозауваженою. Гуртуймося, шануймося, попрацюймо тоді можна буде говорити про силу регіональної школи. Чому у нас так легко кажуть, що тексти, які створили автори з інших українських регіонів, приймають за свої? Тому що вони мало виходять за межи нашого культурного контексту. Я й про універсальність писав тільки у нашому етнічному контексті. Англійські, німецькі, навіть споріднений російський, контексти не виглядають свійсько. Їх нашим людям треба спеціально вчити , щоб не засипатися на допиті .