Зажурений ліс, похмуре болото, гіпнотичний очерет, що допомагає заснути та забутись, там де на кінці світу причаїлась таємнича і водночас прекрасна нечисть: русалки, відьми, мавки та прості поліщуки. Полісся, цей одвічний мур нераціоналного, романтичного, декадентного та нерухомого. Полісське болітце схиляє до глибини думок і ця глибина має темно-зелений колір спокою та забуття.
Саме воно, Полісся, є правдивою таємною душенкою нас українців і ще один привід над рефлексією своєї ідентичності. Те невідоме, незрозуміле, що причаїлось в хащах поліского лісу є незмінно білш наштовхуючим на роздуми ніж степова безкрайнія анархія. Там, де живе нераціональне, можна віднайти себе та посміятись зі всього що так любить зідеалізована владою розуму Европа. 
Глибинне Полісся як сама істота людської природи! Заворожує!
