«РОЗУМНИЙ»

Завiтав мужик до гмiни

Й дав таке реченнє:

«Прошу пана написати

Менi засвядченнє».

«Якєй пан народовосцi?» —

Писар запитався.

Мужик пану поклонився,

Запикав, зам΄явся:

«Ранiш руськiми нас звали,

Та ми не кацапи,

А також пан добре знають,

Що ми не поляки».

Знав мужик, що українцi —

Такi, як ми, люде,

Та те чути неприємно

Писаревi буде.

А був писар не сердитий,

З яким можна жити,

Та й не варто українцем

Слух його гнiвити.

Але писар засвядченнє

Не хоча писати

Та все просить народовiсть

Будь – яку назвати.

«Ну пишiть там… бiлорусом».

Писар усмiхнувся…

Й неприємностi Розумний

Таким чином збувся.

Але що б зробив Розумний

(Нам цiкаво знати),

Щоб звелiв пан для гумору

Десь поцiлувати?

Чи теж панського гонору

Не схотiв гнiвити

Й те для панського гумору

                       Мусiв би зробити?

  * * *

Темнота — наш перший ворог,

З котрим мусим воювати.

Добра книжка — то є порох,

А читальня — то гармата.

А тому, селяне, майте

Наладовану гармату.

Скрiзь читальнi вiдкривайте,

Темнотi лихiй на страту.    

Без освiти ми, як в норах

Без опiки мишенята.

Темнота — наш перший ворог,

З котрим треба воювати.