— Скажи мені, — спитав Чоловік, — чого се ти ридаєш?

  — Хіба не знаєш? —

       Жито йому в одвіт:

  — Того, що не дають мені і на світі пожить:

       Не вспіло я в колоссі засушиться,

       В скирти зложиться,

               Як вже мене ціпами облупили,

   В мішки вложили і на базар везуть…

  А там змелють, спечуть та й згамкають…— І сльози   

  Посипались по дорозі,

              Як просо з дірявої торбинки.

 — Не продавай, —каже Жито, — мене сиротинки.

      Весною в великій пригоді тобі стану,

      Нагодую тебе і грошенят достану. —

     Чоловік, хоч і не з тих, щоб Житу потурать,

     Він знав, на те воно й Жито, щоб його продавать;

     Та на віку сам добре з лихом знався,

     Так і від других бідолах не цурався.

 — Не плач, — каже, — а слухай, що я тобі скажу:

               Волів продам, свитину заложу,

   Втричі дорожче дам,

   За що продам,

   А ік великоднім святкам

   Назад тебе візьму до себе,

               Щоб тільки ти не плакало на мене.

   Щоб байку сю розібрати,

  Треба дещо розказати.

 Восени, як люди хлібець позбирають,

То подать зараз з них і виправляють,

               Що є, те збірщики й гребуть,

               І луплять, і деруть…

От сердеги не що, як Жито, на продаж і везуть…

               За що продав, аби продати,

   Подушне, земщину віддати

    І збути лютую напасть.

    «Може, — думає, — Біг дасть,

    Сим Житом, що припасаю,

     Прохарчуюся до нового урожаю».

Чоловік, як одно лихо з пліч збуває,

                Про друге й не згадає.

                           А буває,

Як з печі ввірветься, сього не гадали

                Москалів на постій пригнали,

    В гамазеї усхло чимало,

    Дві мірки дав, так мало:

Ще давай «общественне», кажуть

(По губах, бачите, нас мажуть).

 Не тоне, не горить ні від якої напасті,

Тільки хіба й можна що вкрасти…

   А там відсипного пану,

  Чим Бог послав — отаману,

   Дещо кури поклювали,

   Розсипали, попсували,

Мишам на долю теж досталось…

Зирк! І в закромі нічого не зосталось.

   Не минула ще й зима,

   А хліба вже нема!

  А тут на лихо ще й Жито дорожче стало,

  Нема хліба, і в капшуці дуже мало…

  От чоловік свитину заставляє, волів продає,

   А втричі за те Жито дає,

   Що продав восени.

   Люди добрі! Глядіть —

   Копійчину про запас бережіть,

   Бо на світі так буває,

  Заплаче худоба, то й хазяїн ридає.