ГОЛОС

Міцніший духом за залізо

Лісовчук — Sun, 05 Jul 2015 19:57:01 GMT

3 липня 2015 року помер громадський діяч Павло Пилипук. Народився він в селі Мотикалах в 1933 році. Після закінчення 8 класів вступив до Берестейського педагогічного училища. Студента другого курсу Пилипука заарештували 26 лютого 1951 року за антирадянську агітацію. Звичайно, агітувати публічно майбутньому вчителеві у голову не приходило. Він просто поділився своїми думками про радянську дійсність з колегами, один з яких доповів співробітникам Міністерства державної безпеки. Додатковою обтяжуючою обставиною було те, що хлопець задекларував українську національність. Оскільки злочин був не важкий юнак отримав 10 років ув’язнення. Після термін був зменшений до 5 років. В каргопільському таборі берестеєць зустрічався з іншими політичними в’язнями-українцями з інших регіонів, що остаточно кристалізувало його національну ідентичність. На волю пан Павло вийшов в 1956 році. Оскільки до реабілітації довелось чекати 35 років навчатись і працювати за попередньо обраною спеціальністю він не міг. Працював малярем на будівництві газонафтопроводів, робітником у шахті. В 1961 році повернувся на батьківщину але працевлаштуватись зміг тільки сторожем на аеродромі. Не цурався жодної праці і у різні час працював вантажником, бетонярем, слюсарем, електриком, економістом, бухгалтером, інженером з заготівлі деревини … .

В 1992 році Павло Пилипук вийшов на пенсію і постійно мешкав у с.Мотикали Берестейського району. З початком Перебудови вступив в берестейське відділення товариства «Меморіал», брав активну участь у зборах і акціях товариства. Разом із тим разом виступав за національне відродження. Член Українського громадсько-культурного об’єднання Берестейської області, Просвіти Берестейщини ім.Т.Шевченка, а також української науково-педагогічної спілки «Берегиня». Пилипук був постійним учасником святкування шевченківських днів і днів соборності в Бересті. В 1995 році подав заяву про відновлення запису про українську національність. На що отримав відмову оскільки його батькам при народженні у часи Російської імперії національність в метрику не вписували, а у радянські часи видали документи не узгоджуючи з ними. Разом з Миколою Сидоришиним ініціював і організовував факультативне навчання української мови в середній школі Мотикал.

Розуміючи важливість актуальної і об’єктивної інформації Павло Пилипук одним з перших на селі встановив супутникове телебачення і Інтернет. Полюбляв передачі телеканалу ЗІК і статті з сайту Української правди. Як український патріот виключав шовінізм чи релігійне упередження, з замилуванням згадував перебування між мусульманами Середньої Азії, що час до часу підкреслював вдягаючи тюбетейку, залюбки слухав польське радіо, товаришував з патріотично налаштованими білорусами. Пан Павло був палким прихильником демократичних реформ в Білорусі і Україні. Останнім часом в його домі висили не тільки портрет Шевченко і національний прапор, але й портрет президента Петра Порошенко.

Висловлюємо щирі співчування усім знайомим і рідним. Вічна пам'ять!

ПАМ'ЯТЬ ПРО ВОЛОДИМИРА ХАРСЮКА

Лісовчук — Tue, 02 Dec 2014 20:24:40 GMT

1 грудня 2014 року помер Володимир Харсюк - громадсько-культурний діяч, краєзнавець, актор, різьбяр. Народився в родовитій малоритський родині в 1929 році. Головний ініціатор відродження просвітянського руху на Берестейщині в 90-і рр. ХХ ст.. Член Правління Українського громадсько-культурного об'єднання Берестейської області і Просвіти Берестейщини ім.Т.Шевченко. Нагороджений орденом "За заслуги" 3-ого ступеня. Лідер української громади Малорити.

Актор Берестейського драматичного театру. Чудовий виконавець народних мелодій на сопілці. Організатор вистав і концертів національних колективів в м.Малорита.

Значно сприяв зростанню передплати українського преси Берестейської області на Малоритчині. Бібліофіл. Вважав книгу основним джерелом формування світогляду людини. Мріяв про відновлення в Малориті української бібліотеки. Популяризував діяльність українських творчих колективів і громадських об'єднань, головною метою яких є відродження пам'яті про запорізьке козацтво. Дослідник малоритської топонімії. Автор гіпотези про існування на Малоритчині в часи Хмельниччини "Поліської січі". Досліджував старовинну епітафію в с.Замшани.

Учасник з'їздів, конгресів та публічних заходів в Україні. Прихильник "Руху". Сприяв організації і діяльності малоритського відділення Білоруського народного фронту. Автор ювілейних пам'ятників Д.Фальківського (с.Лепеси, Кобринщина), жертв політичних репресій (Тришинське кладовище, м.Бересть), хреста на подвір'ї Свято-Миколаївської церкви (м.Малорита) і інших.

Прощання з померлим відбудеться 3 грудня о 13:00. Жодні слова не зможуть передати полум'яну любов до рідного краю і оптимізм великого малоритчанина. ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!

Національне понад державне

Лісовчук — Sat, 29 Mar 2014 13:58:24 GMT

27 березня на шістдесят восьмій сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй делегація Республіки Білорусь від імені усіх громадян країни, в тому українців Берестейщини, проголосувала проти резолюції «Територіальна цілісність України».

Країна виступила проти такого принцу, як «прихильність до суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності … в межах визнаних на міжнародному рівні кордонів» та «відмова і утримання від дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності …, в тому числі будь-яких спроб змінити кордони». Цим актом розірвано Алма-Атинську міжнародну угоду колишніх радянських республік від 21 грудня 1991 року, яка зобов’язувала Білорусь «визнавати і поважати територіальну цілісність одне одного і незмінність сучасних кордонів». Невагомим визнано ті цілі і принципи Статуту ООН, які спрямовані на непорушність «територіальної цілісності держави або країни». Таким чином Республіка Білорусь висловилася за примат національного інтересу над державним інтересом, можливість змін кордонів сучасних держав.

Білоруська делегація переказала своїм сусідам чіткий сигнал: білоруський уряд вважає право самовизначення націй вищім за територіальну цілісність держави. Якщо в якомусь регіоні держави є меншина, яка на регіональному рівні чисельніша за титульну націю то її представництво має право силою обмежити діяльність центральних правоохоронних органів, провести референдум і вийти зі складу держави в якій попередньо знаходилась. Відсутність представників меншини в органах центральної ради, або порушення законодавства країни в якій перебуває меншина перешкодами не вважаються. Представництво меншини має право використовувати всебічну зовнішньополітичну підтримку.

Підтримка представництва уряду Білорусі в ООН націй вимог російського національно-визвольного руху в Криму є закликом до усіх народів світу змінити державні кордони, які заважають праву нації на самовизначення. На Євразійському континенті підтримку такому принципу висловили Республіка Білорусь, Демократична республіка Вірменія, Російська Федерація.

Не забудемо, помянемо ...

Лісовчук — Tue, 04 Mar 2014 20:38:43 GMT

9 лютого виповнюється 200 років з дня народження класика української літератури Тараса Шевченко. Того дня українці Берестейщини традиційно зберуться в Бересті перед погруддям Кобзаря а бульварі Т.Шевченко для того щоби квітами та словами згадати Поета. В заході приймають участь представники Генерального консульства України, спілки "Берегиня", місцеві українські поети.

Урочистість розпочнеться о 10:00 годині.

Книга народного болю

Лісовчук — Wed, 19 Feb 2014 16:14:27 GMT

Берестейці ніколи не були осторонь подій української історії. Ми розділяли радість і біди усіх українців. Голод, громадянська війна, козаччина, просвітянство, розквіт мистецтв … завжди в наших батьків і дідів викликали щиру реакцію. Наше коріння, наше розташування примушує наші серця б’ються синхронно з серцями громадян України. В ці хвилини кров у ньому потемніла від глибокого смутку та скипіла від гніву. Воскресни Україно, відродись з болю! Ми з тобою!

20 лютого 2014 року в Генеральному консульстві України в Бересті з 11:00 до 16:00 години буде лежати книга скорботи в пам’ять по жертвах політичного злочину, який стався 17 лютого цього року. Запрошуємо земляків виразити в ній свій біль та співчуття.

ПАМ'ЯТЬ ПРО ГЕОРГІЯ МУСЕВИЧА

Лісовчук — Sat, 08 Feb 2014 12:55:59 GMT

6 лютого 2014 року помер заступник голови Правління Українського громадсько-культурного об’єднання Берестейської області, член УНПС «Берегиня» Георгій Мусевич. Він стояв у витоків національного відродження на Каменеччині початку 90-х років ХХ ст.. Цю людину справедливо вважали одним з інтелектуальних лідером українського руху Берестейщини. Землякам він запам'ятамся як невтомний дослідник берестейської давнини.

Георгій Степанович Мусевич народився 11 листопада 1931 року в селі Дмитровичі Каменецького району Берестейської області. Батько - Мусевич Степан Степанович з селянської родини , закінчив учительську семінарію в Білій Підлясці . Мати - Олена Петрівна ( Елінецкая ) займалася сім'єю, була прекрасною господинею. Вихованням Георгія Степановича займалася бабуся Марія Полікарпівна Елінецкая , яка походила з давнього шляхетського роду Левицьких . У бабусі була особиста бібліотека в п'ять тисяч досить рідкісних книг. Георгій Степанович уже в чотири роки навчився читати. Перед початком Другої Світової війни в 1939 році Георгій Степанович закінчив перший клас Дмитровицькой польської школи , пізніше - два класи Дмитровицькой російської школи . У 1941 році родина переїхала в Каменець. У 1944 році Георгій Степанович пішов в Каменецьку російську школу в четвертий клас , а через місяць навчання був переведений в п'ятий клас.

Прочитавши книгу Євгена Сандофа «Як стати сильним» , став займатися фізкультурою : ранкова зарядка , підняття важких речей, біг , обливання холодною водою в будь-який час року. Сам навчився плавати і в 1946 році став чемпіоном області з плавання. У 1947 році - чемпіон Білорусі в цьому ж виді спорту. Ще в школі проявив себе як активна , творча особистість , був заступником редактора шкільної газети , брав участь у драматичному гуртку , де зіграв чотирнадцять ролей в різних виставах , грав у струнному гуртку , займався багатьма видами спорту. У 1948 році зі своїми друзями організував першу районну спартакіаду школярів . Після закінчення Мінського інституту фізичної культури не прийняв пропозицію залишитися працювати в Мінську , а п'ять років пропрацював вчителем фізкультури в середній школі м. Високе. Його вихованці ставали чемпіонами БССР , призерами та чемпіонами Всесоюзної Спартакіади учнів. У 1959 році став директором створеної дитячо-юнацької спортивної школи « Пуща ». Школа стала кращою в Білорусії серед районних спортивних шкіл. У ній підготовлені десятки чемпіонів і призерів Республіки, чемпіонів Радянського Союзу, міжнародних змагань. Георгій Мусевич займався громадською діяльністю , виконував обов'язки позаштатного інспектора Кам'янецького відділу освіти , 15 років був старшим тренером збірних команд Берестейського обласного відділу освіти з метання. У 60 -ті роки вперше в Радянському Союзі їм була введена « ступінчаста » система дитячих змагань , розроблено більше 50 методичних посібників з фізкультури і спорту . Його досвід роботи в ДЮСШ опублікований Міністерством освіти БРСР. Понад сто вихованців Георгія Степановича отримали професію вчителя , тренера. За свою працю він був удостоєний звання «Відмінник народної освіти БССР » , «Відмінник освіти СРСР » , нагороджений медаллю «За трудову доблесть». У 1991 році йому присвоїли звання «Заслужений тренер Білорусії». Отримав гонорову грамоту Національного олімпійського комітету Представництва національного олімпійського комітету Білорусі в Берестейській області.

З 1990 року Георгій Степанович впритул зайнявся вивченням історії рідного краю: духовне- просвітницьке життя краю , історія сіл Каменеччині , діяльність неординарних людей , фізкультура і спорт. Надихали на краєзнавчі розвідки негативний вплив на свідомість пострадянського суспільства політизованості усіх сфер життя, вибірковий підхід до історичної спадщини. Багатьом запам'яталася полеміка на захист мови та культури Каменеччини, яку видатний тренер вів на сторінках районої газети. Йому доводилося спілкуватися з людьми які ховалися за офіційними міфами, добровільно відмовлялися від глибоко пізнання спадщини рідного краю. Попри те, що сфера публічного вжиту рідної мови була дуже обмежена він знаходив можливості заявити про неї. Усе своє життя він зберігав вірність рідній дмитровицькій говірці. В сприятливі для розвитку громадських організацій часи, Георгій Мусевич підтримав заснування і діяльність факультативів української мови. В 1995 році в кількох номерах підляського часопису «Над Бугом і Нарвою» побачила стаття «Українці на Каменеччині». Писав російською, польською , білоруською і, звичайно, українською мовами. Книги Геогрія Мусевича краєзнавчого характеру: «Мой город к 720 летию г. Каменца» (1996), «Священник. Писатель. Поэт. Переводчик» (2003), «Народ, который жил среди нас: многострадальному еврейскому народу посвящается» (2009). Написав більше 600 робіт з історії, фольклору, релігійної тематики, публіцистиці надрукованих в пресі. Друкувався, переважно, в районній газеті «Навіни Каменеччини», «Вечерний Брест», «Голос Берестейщини», часописах «Над Бугом і Нарвою», «Біелські гостінэць». З малих років пан Георгій захоплювався історичною літературою, колекціонував її. Велику частину своєї бібліотеки Георгій Мусевич подарував різним бібліотекам: 800 книг передав у бібліотеку Центра білоруської культури в Гайнівці, 280 у Берестейську обласну бібліотеку, 160 Каменецьку району бібліотеку, 100 в приход Свято-Семеонівської церкви. З радянських часів він був відомий як оборонець православної церкви. Один з найбільш активних парафіян каменецької Свято-Семеонівської церкви. В 90-і роки Георгій Мусевич ініціював канонізацію засновника Каменця, філософа, мецената князя Володимира Васильковича. Віруючі кілька разів зверталися з таким проханням. В 2003 році єпископу Берестейському і Кобринському прихожани передали більше 1000 підписів з проханням розпочати процес канонізації святого. Мусевич значно сприяв поширенню культу Каменецької Богородиці. Відродив пам’ять про каменецького ігумена Макарія Пинського. Приятелював з луцьким дослідником церковної історії Володимиром Рожко, допомагав йому добирати матеріали з історії Володимирської і Пинської єпархій.

Пан Георгій любив гостей. Часто його можна було зустріти поблизу каменецького «Стовпа» в натовпі екскурсантів яким він розповідав захоплюючі деталі місцевої історії, на які у екскурсоводів бракує часу, або вони їм просто не відомі. В цьому ж місці 2011 році він зустрічав учасників українського молодіжного Рейду Полісся. Завжди шляхетний, енергійний, він ніколи не скаржився на хвороби. У своїх роздумах Георгій Мусевич жив у світі чудового каменецького середовища, охоче брався розкривати логіку місцевої давнини. Його цікавили долітописні городища долини р.Лісної, оборонна система Волинського князівства, формування поселенської структури околиць Каменця, розташування каменецького городища, монастиря, ратуші та інші важливі питання місцевої історії. Таким невтомним дослідником і веселим співрозмовцем запам’ятався він землякам.

Багато ідей з увіковічення історичних пам’яток не змогли бути втілені в життя перш за все через брак зацікавлення з боку місцевої влади. На усе потрібен свій час, час коли земляки, які зберігають в пом’яті світлі спогади про спільні розмови, зможуть віддати належну шану великому краєзнавцеві, патріоту Георгію Мусевичу.

Вічная пам’ять!

Помер Микола Сидоришин

Лісовчук — Sat, 08 Feb 2014 12:31:38 GMT

3 січня 2014 року помер активний член Українського громадсько-культурного об'єднання Берестейської області, УНПС "Берегиня" Микола Сидоришин. Народився 18 квітня 1953 року в с.Селець Дубровицькому районі Рівненської області. Будівельник. Жив і працював в Мотикалах Берестейського району.

На початку 1990-х років Микола Сидоришин активно виступав у підтримку реформ, зміни національної політики, пропагував національну символіку. Чимало він уваги присвятив факультативному навчанню в Мотикалах української мови. Був співорганізатором концертів у регіоні українських колективів, гурту "Калина" під керівництвом Юрія Носаля. Був душею місцевої мотикальської громади. Завжди ділимвся з сусідами своїми здобутками, поширював освітянські газети, книги, відеокасети. Постійно був готовий прийти на допомогу. Нейбільше цінував у людях відвертість і правдивість.

Вічная пам'ять!

Веселих і щедрих свят!

Лісовчук — Mon, 06 Jan 2014 13:01:30 GMT

Вітаємо з Різдвом і Новим роком!

Дай Боже Вам любові і тепла, добра в сім'ї і затишку в оселі, щоб щастя світла музика текла в різдвяні свята, щедрі і веселі!

Дай Боже щоби добре провели і на другій рік дождали!

Смачної кутті!

Професор, який жив болями і радостями рідної землі

Лісовчук — Thu, 02 Jan 2014 16:08:04 GMT

25 грудня 2013 року помер український мовознавець і методист, десидент професор Василь Горбачук.

Народився Василь Горбачук 27 квітня 1929 року в с. Міжлісся Березівського р-ну Берестейської обл., у родині Тихона (1901–1994) і Анастасії (в дівоцтві Черкас, 1905-1993) .

До війни Василь Горбачук навчався в початковій польській школі. Під час німецької окупації закінчив 1943 р. семирічку в Березі. До національного самовизначення найбільше спонукали його «Кобзар» Т. Шевченка, «Мала історія України» І. Крип’якевича, спілкування з повстанцями, які зупинялися в батьків. Подаючи в серпні 1944 р. документи до восьмого класу Березівської білоруськомовної школи, записався українцем.

1947 р. закінчив з медаллю школу, 1952 – філологічний факультет Львівського університету ім. І.Франка. Приятелював з Євгеном Сверстюком. Учителював. 1952 вступив до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки. З 1956 працював у Миколаївському педінституті, де заслужив тавро «націоналіст» і був звільнений. Працював у Горлівському педінституті іноземних мов, у Житомирському, Вінницькому, Кіровоградському педінститутах. У травні 1960 несподівано призваний на військові збори у м. Хмільник на Вінниччині, де кагебісти влаштували йому допити про спілкування з «українськими буржуазними націоналістами» Іваном Бровком та Євгеном Сверстюком. Восени 1968 його знову допитували про самвидав, надалі періодично викликали на «профілактику», а в кінці серпня 1972 його звільнили з роботи. Рік ніде не міг влаштуватися, нависла загроза ув’язнення за «дармоїдство». З вересня 1973 працював у Слов’янському педінституті.

1976 р. в інститут до Василя Горбачука приходив за консультацією щодо свого «Словника мовних покручів» Олекса Тихий. Залишив йому частину машинопису праці «Мова народу. Народ». Після арешту автора Горбачука викликали на допити, але він не дав потрібних слідству показів.

1984-1988 рр. Горбачук очолював кафедру української мови, з 1994 до 2003, до виходу на пенсію, був деканом філологічного факультету Слов’янського педуніверситету. З 2003 р. жив в м.Ірпінь.

У роки незалежності організував при факультеті науково-дослідницьку групу «Південна Слобожанщина», «Бібліотеку української зарубіжної літератури», заснував альманах «Євшан», який став трибуною для обдарованої молоді, встановив зв’язки з українською діаспорою, яка надавала допомогу студентам-відмінникам. Брав активну участь у роботі «Просвіти» і Товариства репресованих. Підтримував діяльність УГКО БО і Просвіти Берестейщини ім.Т.Шевченко. За його підтримкою підготовлено грунтовні наукові видання про культуру берестейського краю: пісенник "Там за гаєм гаєм", "Українське відродження на Берестейщині", берестейське число "Пам'ятки України" і інші.

Має понад 100 наукових публікацій, у т.ч. близько 20 книг і брошур з українського мовознавства, лінгводидактики. Автор півтори сотні статей у газетах і журналах на громадсько-політичні теми, зокрема, про становище українців на Берестейщині, про повстанський рух.

Щиро співчуваємо удові пані Лідії, синам Миколі та Дмитрові, усій родині, друзям, землякам Горбачуків.

Вічная пам'ять!

Світла пам'ять про Володимира Леонюка

Лісовчук — Tue, 17 Dec 2013 16:54:21 GMT

14 грудня від серцевого нападу помер громадський діяч, диседент, краєзнавець і письменик Володимир Леонюк. Він рано зробив перші кроки в літературі, але ще в шкільні роки був засуджений за політичними мотивами. Попри життєві випробування він зберіг активну життєву і громадянську позицію. Підтримував національний рух. Невтомний дослідник зібрав і систематизував багатий матеріал про Берестейщину, який склав основу "Словника Берестейщини". Шевченку, Достоєвському, Костюшко, Фальківському, Одрачу пан Володимир присвятив окремі розвідки. Ще одна значна тема, якій він присвятив кілька статей - мова і пісня Берестейщини. Леонюк активно підтримував національне відродження 90-х років в рідному краю, а також популяризував знання про нього в світі. Одну з частин свого "Словника" автор присвятив своїм сучасникам і добрим знайомим, людям які творили історію національної культури берестейського регіону в 90-і роки: Миколі Козловьскому, Антону Цвиду і Володимиру Мурашкевичу. Самого Володимира Леонюка справедливо асоціювали з одним з найбільш відомих берестейців. До цього рупора і адвоката Берестейщини постійно звертались журналісти і науковці. Знайомі відзначали притаманну йому освіченість, шляхетність і людяність. Він намагався житі та своїх творах бути максимально щирим. Життєвим кредом Леонюка була народна мудрість "що правда, то не гріх". Саме тому у своїх статтях він засуджував примусову русифікацію і білорусизацію українців. Найбільш яскраво літературний талант Володимир Леонюк зміг проявити в збірці оповідань "Захмарені досвідки". Усі згадані книги і статті свідчать про повоєнне середовище Янова в якому виховувався їх автор, про те наскільки важливою було для яновців почуття людської гідності. Рідко кому з того покоління вдалося настільки вдало розказувати про те світу. Безперечно, що зроблене Леонюком натхнятиме ще не одне покоління авторів.

Висловлюємо сердечні співчуття рідним, знайомим і землякам покійного!

Світла пам'ять!