Теплої сонячної днини, у жовтні 1964 року, торонтська громада прощала на цвинтарі Федора Одрача, письменника, ідеaліста, борця за своє Полісся, свою прадідівську землю, так мало знану в нашій літературі. Письменника творчого і працьовитого, який відійшов у Вічність на 52-му році життя.

 

Федір Одрач народився в селі Місятичі на Пинщині 13 березня 1912 року. Після довгої воєнної і повоєнної мандрівки опинився в Канаді та осів у місті Торонто.

 

Жив у дуже складних фінансових обставинах, працював у друкарні, а в скромнім їхнім будиночку, по праці, виспівувала друкарська машинка все нові твори, повні любові до Полісся та гніву до займанців цієї чудової частинки України. Твори, повні глибокої розпуки над її долею та байдужістю до її трагедії.

 

І так народилися "В дорозі” – Буенос-Айрес, 1954, "Наше Полісся” – Вінніпеґ, 1955, видане Дослідчим Інститутом Волині, "Щебетун” – Нью-Йорк, 1957 з присвятою "своїм донечкам Руті і Ермі”, "Півстанок за селом. Оповідання” – Буенос-Айрес, 1959, "Покинута оселя” – Торонто, 1960, "На непевному ґрунті” – Торонто, 1962. Письменник інтенсивно працював над повістю "Вощадь”, яка побачила світ завдяки громадському комітетові по його смерті. Заплановану трилогію – продовження "Вощаді” – вже не встиг написати.

 

Старша доня Рута, талановитий мистець, заскоро відійшла з цього світу після довготривалої недуги. Молодша Ерма почала перекладати батькові твори. Переклади настільки успішні, що вона вже здобула нагороду за свою працю. І так її перший переклад "Свідок” – "The Witness” – був надрукований у The Antigonish Review Saint Xavier University, N. B. Потім "Заворожена криниця” – "Hounted Hotspring” у книзі "TRANSLATION – The Journal of Literary Translations” volume XVII Fall 1986. Поміж рукописами Ерма знайшла оповідання про УПА без заголовка. (Федір Одрач сам колись боровся в рядах УПА.) Переклавши, назвала його "The Night before Christmas”, і воно є в "Penguin Book of Christmas Stories 2005”. За переклад "Півстанок за селом” – "Whistlestop and other stories” – Ерма Одрач дістала відзнаку від Колумбійського Університету. Тоді Ерма взялася за велику працю, і у 2008 році повість "Вощадь” – у перекладі "Wave of terror” – побачила світ з великим признанням літературних критиків твору і роботи перекладача. Твори Федора Одрача цікаві, легко читаються і знайомлять читача з частинкою малознаного Полісся, його життям, політичним і економічним, долею-недолею цієї частинки України.

 

Сьогодні мені хочеться згадати письменника таким, яким наша родина знала його у 50-60-х роках.

 

"Шпаківка”. Це було чарівне слово для наших малих синів Всеволода та Ігоря і моїх батьків, лікарів Людмили та Константина Бризгунів. Це був простір, сонце, воля, без авт та червоно-зелених світел... Це була фарма пана Шпака, куди ми їздили літом на вакації. На північ від Торонто, десь годину їзди автом, над гарною рікою. А там, у пустельника пана Шпака, ми зустрічалися з родиною Одрачів. Ровесниці наших синів Рута і Ерма приїздили з мамою, пані Клярою, та татом, письменником Федором Одрачем, також на вакації. Мій татко – "діді” та пан Одрач просиджували над рікою в повній тиші і надії, що поплавок зачне скакати... А ми з мамою та пані Клярою були зайняті господаркою і дітьми, які гарно разом бавилися.

 

У суботу і неділю, як приїздив мій чоловік – Ярослав, то брав синів над ріку з імпровізованими вудками, де малі старалися наслідувати біловолосого діді та з буйною хвилястою чуприною пана Одрача. Деколи приїздив ловити рибу мистець Андрій Бабич, який намалював дуже гарний портрет Федора Одрача. Одинокий портрет письменника, як він ловить рибу...

 

А вечорами були цікаві розмови про рибу, улюблене рибальство, про чарівне Полісся, яке люди так мало знають і про яке так мало в нашій літературі. Полісся, таке дороге і мойому таткові – волинякові, мама якого, моя бабуся, була поліщучка. Про Пинщину, де письменник народився і яку чомусь большевики відлучили від України та віддали Білорусі, роблячи тим велику кривду місцевому тотально українському населенню. Розказував Федір Одрач про свою найновішу працю про Полісся, трилогію "Вощадь”, першу частину якої саме закінчував. Вияснював, що слово "Вощадь” походить з Пинщини і означає світанкову заграву.

 

І так літо минуло, кінчалися вакації. Але бажання рибальства не зникало! Письменник не мав авта, і мій Ярослав зголосився за добровольця їздити "на рибу” та переконав п. Одрача, що і він любить це заняття... І так Ярослав коло діді і Федора Одрача навчився ловити рибу...

 

Одного разу, в поворотній дорозі з риболовлі, Федір Одрач сказав радісно Ярославові, що скінчив писати першу частину трилогії "Вощадь”. Справді, не мав фінансових можливостей видати книжку, але вірив, що навіть якби його не стало, то наша громада не дасть пропасти рукописові.

 

А незадовго, 7 жовтня 1964 р., сумна вістка потрясла торонтською громадою: письменник Федір Одрач несподівано, на 52-му році життя, відійшов у Вічність...

 

Ми відвідували пані Кляру на вулиці Бенк стріт, де Одрачі мали невеличку хатку. Пані Кляра, завжди радісна й усміхнена, дуже гарно шила, і ми були одні з її постійних відвідувачів. Колись давно було чути, як у другій кімнаті стукотіла друкарська машинка. Тепер було тихо. Часто згадувався Федір Одрач, їхнє знайомство і одруження в Німеччині. Пані Кляра була німка, але прекрасно навчилася української мови і так виховувала своїх донь.

 

Прийшла 5-та річниця смерті письменника. Вшановуючи співця Полісся, ми рішили видати друком повість "Вощадь”. Створили громадський комітет у складі: Кляра Шоломіцька-Одрач, Анна Троян, Михайло Ополько, Пилип Супрун, Оксана Бризгун-Соколик, Надя Ключко – секретар, Петро Родак – скарбник та інж. Ярослав Соколик – голова. Зорганізовано літературні вечори в Торонто, Гамільтоні та Оттаві, де заохочувалося набути передплату на книжку. Після довгої праці Комітет придбав близько 400 передплатників і тим здобув фінансову базу для видання "Вощаді”.

 

Мистець Микола Бідняк у подарунок письменникові оформив обкладинку, на якій пишалася чудова пава, згадана одним фрагментом у творі. Д-р Олександра Копач написала передмову, а мистці Дарія Онищук та Андрій Бабич, партнер Одрача у рибальстві, подарували свої картини для розігравки і тим самим придбання подальших потрібних фондів.

 

І нарешті, 14 червня 1972 року, відбулося в Торонто радісне свято – презентація книжки Федора Одрача "Вощадь”.

 

Цікаво про Одрачеву Пинщину пише у передмові до книжки О. Копач: "Федір Одрач підніс свій меч, своє слово, в обороні прадідної землі, що положена на північних межах України, погноблена чужими, забута своїми... ...а частина Полісся Пинщина прилучена до Білоруської ССР...” А далі цитує з книги слова окупанта: "Удівітєльно, – озвався сержант до бійця, що стояв побіч нього, – ми приєхалі в бєлорускую область, а здєсь люді разґаварівают ісключітєльно українскім язиком... Удівітєльно...”

 

Книжкою "Вощадь” завершилася літературна творчість письменника Федора Одрача, який писав у нелегких життєвих обставинах, який безмежно любив своє Полісся і так хотів, щоб читачі його творів пізнали те Полісся і також його полюбили.

 

Дякуючи знайомству з Федором Одрачем та його творчістю, і наша родина пізнала Полісся багато краще та щиро полюбила цю чудову частину нашої України. А також мій татко та мій чоловік Ярослав мали доброго та цікавого друга у рибальстві.

 

Саме дістали ми цікаву вістку, що в Пинську хотіли відзначати 100-ліття з дня народження письменника, а білоруська влада заборонила... Цитата із преси: "Фердір Одрач народився у шляхетській родині в селі Місятичі на Пинщині. Українська громада звернулася з пропозицією до місцевої влади організувати святкування ювілею і вшанування його пам’яті меморіальним знаком. 7 березня 2012 р. організація отримала негативну відповідь на один з листів. Додатково усно заборонено проведення літературного вечора пам’яті письменника в Пинську. ...Не вирішеним залишилося питання пам’ятного знака на батьківщині письменника, тим більше, що під загрозою перебуває дім, в якому він народився...”

 

Сьогодні, у 100-ліття з дня народження письменника, згадуємо його як цікаву людину і цінне з ним знайомство, але головно – як борця за Полісся, який вніс великий вклад у нашу літературу (на жаль, не дуже знану сьогоднішньому читачеві, бо нелегко дістати його книжки) і який сьогодні завдяки доні Ермі знаходить признання в англомовного читача і поволі повертається в Україну, де його донедавна не сміли знати. А на рідній батьківщині, старовинних українських землях Полісся, які опинилися в сусідній державі, його далі забороняють...

 

Не забуваймо Його тут!

 

Вічна Йому пам’ять – буде у ближчому ознайомленні з його цінною творчістю.

 

 

 

 

Дж. http://www.infoukes.com