Весною 1648 року розпочалась велика визвольна вiйна українського народу проти польського володарювання. Вся козацько-селянська Україна, в тому числi Берестейщина й Пiнщина, сприйняли заклик Хмельницького до повстання як давно очiкуваний i бажаний. Богдан Хмельницький, гетьман Вiйська Запорiзького i всiєї України, був добре обiзнаний з ситуацiєю на Полiссi. У питаннях воєводства Берестейського гетьманський уряд у Чигиринi мав добре квалiфiкованих i компетемтмих порадникiв. Поруч з Б. Хмельницьким, аж до героїчної загибелi пiд Лоєвом 31 липня 1649 р., перебував славний син Берестейщини, нацiональний герой України, полковник Михайло Кричевський. Вiдомий вiйськовий i державний дiяч України перiоду визвольної вiйни 1648-49 рр. народився у воєводствi Берестейському, маєток Кричеве (Кричiв, тепер пiд Польщею у Бiлопiдляському воєводствi). М. Кричевський був освiченим офiцером, володiв, крiм української, латинською, французькою, нiмецькою та польською мовами. Напередоднi народного повстання 1648 року очолював Чигиринський реєстровий полк. Кричевський взяв арештованого Б. Хмельницького на поруки, чим урятував йому життя i пiдготував його втечу на запорiжжя. З початком повстання Кричевський разом з пiдляглим полком переходить на бiк повстанцiв i аж до кiнця днiв свої самовiддано служить справi визволення свого народу з-пiд польського поневолення. При урядi Хмельницького Берестейщину представляв ще один уродженець Полiсся – полковник Вiйська Запорiзького Думинський. За завданням Б. Хмельницького полковник Думинський таємно перебуває в окупованому пiсля повстання Берестi, засновує пiдпiльну повстанську мережу, закликає берестян не припиняти змагань за волю. Арешт улiтку 1651 р. й, очевидно, страта перервали патрiотичну дiяльнiсть Думинського в Берестi.
У 1648 роцi головнi сили українського вiйська рухалися по лiнiї Жовтi Води – Корсунь – Пилявцi – Львiв – Замостя. У пiвденному i пiвнiчному напрямках вiд цiєї пiлiї починалися маршрути рейдiв окремих козацьких загонiв, вiдряджених на допомогу селянським i мiським повстанцям. Козацькi загони прочiсували всю українську територiю, прийшли вони також i на Берестейщину. Поява козакiв повсюдно сприймалася як сигнал для загального виступу, для покозачення. На мiсцях руйнувалися старi суспiльно-полiтичнi та адмiнiстративнi iнститути, на їх руїнах спонтанно виникали новi, козацькi, заснованi на засадах козацької демократiї. Вiдколи Вiйсько Запорiзьке стало на чолi змагань українського народу за волю i вольностi, полiщуки були гарячими прибiчниками козацтва. Скiльки складено в тi часи народом Берестейщини пiсень про своїх улюблених героїв-козакiв, якi спiваються тут i досi. У козацьких реєстрах тих часiв бачимо чимало полiшукiв.
Зокрема в реєстрi вiд 1581 р., серед козакiв, учасникiв лiвонської вiйни значаться десятки прiзвищ козакiв з усiх бiльших населених пунктiв воєводстава Берестейського. Усi рекорди побило село Машковичi, тепер Березiвський район, – воно виставило до Вiйська Запорiзького низового аж 21 козака. Як тiльки невеликий козацький загiн у вереснi 1648 р. з’явився в околицях Берестя, мiсто повстало. За лiченi години з мiста було вигнано шляхетську владу, воно перейшло до рук повстанцiв i було проголошено приєднання воєводства Берестейського до Української Козацької Держави Б. Хмельницького. На територiї Берестейщини повстанцi та козацько-селянськi загони завдали великих втрат польському шляхетському ополченню, розбили його великий загiн на чолi з берестейським каштеляном К. Тишкевичем. Напередоднi повстання 5 вересня 1648 р. польська шляхта, щоб залякати мешканцiв Берестя, стратила 17 мiщан, звинувачених у пiдготовцi повстання, серед них суспiльно-полiтичного дiяча iгумена Симеонiвського монастиря Афанасiя Филиповича.
Увiчнення пам’ятi "вдячними нащадками” 17 страчених берестiвчан за святе народне дiло, на превеликий жаль, все ще чекає свого часу в мiстi Берестi. Вельми хочеться надiятись, що все таки у майбутньому такий час настане. Жорстокi бої навколо Берестя тривали до сiчня 1649 року. Берестiвчани виявили тодi високi зразки патрiотизму i хоробростi – оточенi регулярним, краще озброєним вiйськом, вони мужньо боронилися. Янушовi Радзивиловi, литовському гетьмановi, врештi вдалося захопити мiсто i пiддати його нечуванiй руйнацiї з жорстокiстю iноземця. Збройне повстання жителiв мiста Пiнська проти польсько-литовського панування почалося у вереснi 1648 р.
при участi козацького загону Антона Небаби. Повстанцi захопили замок i мiсто та проголосили воз’єднання краю з Українською Козацькою Державою. У жовтнi до Пiнська пiдступили частини польсько-литовського вiйська. Ультиматум про капiтуляцiю пiнчани вiдхилили. Штурм мiста почався 9 жовтня 1648 року. Повстале мiсто штурмувалося за всiма правилами тодiшньої облогової стратегiї. Повстанцi боронилися три доби з нечуваною мужнiстю. Бiй iшов за кожну вулицю. З обох бокiв загинуло багато тисяч людей. Польськi офiцери жорстоко помстилися над переможеними повстанцями – вбили i втопили в Пiнi близько 14 тисяч чоловiк. Воєводство Берестейське словами i дiлами демонструвало свої нацiональнi й релiгiйнi симпатiї й антипатiї. Збройними виступами в Берестi, Пiнську, Туровi, Яновi, Кобринi, в усiх селах i мiстах полiщуки проголосували за воз’єднання краю з Українською Козацькою Державою i кров’ю кращих своїх синiв заступили дорогу Радзивиловi вглиб України. Згодом, 14 липня 165-1– року, шляхта Пiнського повiту добровiльно прилучилася до Української Козацької Держави й дiстала вiд Хмельницького гарантiї своїх прав та вольностей. Посли вiд Пiнського повiту маршалок Лукаш Єльський, берестейський стольник Адам Спитка та iншi пiнськi сановники дуже врочисто склали в Чигиринi присягу вiрностi Вiйську Запорiзькому "в щастi й нещастi – на вiчнi часи”. Добровiльне з’єднання Пiнського повiту з Українською Козацькою Державою завершилося утворенням Пiнсько-Турiвського козацького полку, який брав участь у всiх тодiшнiх вiйськових виправах проти полякiв. Володимир ЛЕОНЮК, Микола КОЗЛОВСЬКИЙ//Голос Берестейщини Дж.:http://harazd.net
|
