Про це заявляють українці Брестської області, яку Сталін приєднав до Білорусі. Ця зустріч відбувалася у Львові, у громадській приймальні кандидата у президенти України Віктора Ющенка.

Але група українців з Берестейщини (Брестська область) Білорусі приїхала до нас не для того, щоб агітувати за Віктора Андрійовича, хоча йому симпатизують. Річ у тім, що громадською приймальнею керує голова Львівського обласного об’єднання „Просвіта" Ярослав Пітко. А наші гості - активісти Брестського об’єднання „Просвіта". Очолює цю громадську організацію архітектор, приватний підприємець Михайло Петрукович. Йшов я на цю зустріч з наміром поговорити про політичну опозицію, про міліцейські репресії у Білорусі, про феномен бацьки Лукашенка.

Але Михайло Петрукович одразу ж мене попередив:

- Про репресії, особисто про Олександра Лукашенка члени нашого товариства намагаються не говорити. За нами пильно стежить Служба безпеки. Нам важливіше зберегти товариство, зберегти українство, розгортати культурно-просвітницьку діяльність на наших давніх етнічних землях і у всій Білорусі.

- Що являє собою сьогодні українська громада Білорусі?

- За офіційним переписом, на Берестейщині 60 тисяч українців, у всій Білорусі 300 тисяч. Нині дехто з білоруських державних мужів закидає нам: вас, мовляв, надто малувато. Усього 8,5 відсотка людей у Брестській області послуговуються у побуті білоруською мовою. Але це лукава статистика. Насправді нас значно більше. Треба зробити невеличкий екскурс в історію. Спочатку наші землі були у складі Галицько-Волинського князівства Данила Галицького. А потім тут хазяйнували Литва, Польща, Російська імперія, знову Польща, сталінський режим... За різних правителів нашу людність без згоди записували білорусами, переписували поголовно, мало хто відстояв своє право називатися українцем. Як відомо, на Волині і Берестейщині народилася і активно діяла УПА. За це чимало українських патріотів у повоєнні роки заарештували, вивезли у Сибір. - Відомо, у 1917- 1921 роках Берестейщина була у складі Української Народної Республіки.

- Ці чотири роки були ренесансом українства. Незважаючи на тяжкі наслідки війни, українські школи виростали як гриби після дощу. На кінець 1917 року на Берестейщині вже було 57 українських шкіл, виходило декілька україномовних газет, тоді ж постала поліська „Просвіта". Під час польської окупації дозволили діяльність українських шкіл, але за умови, що викладання вестиметься на „общепонятном русском языке"... - Із засобів масової інформації, переважно українських і російських, дізнаємося, що білоруська влада не надто переймається проблемами національного відродження...

- Так. І це стосується і самих білорусів, і української громади. Закони ніби добрі, ніхто нічого не забороняє. Але нас, українців, влада просто не помічає. Сприяння жодного. Ось один з прикладів цієї байдужості. П’ять років поспіль наша „Просвіта" готувала збірку вибраних творів 65 письменників Берестейщини „До тебе, світе..." З бідою знайшли кошти. Але несподівано Брестське видавництво відмовилося її друкувати. Нічого не пояснили. Не будемо, бо не будемо... Надрукували у Києві. - А які справи з українськими школами на Берестейщині?

- По суті, ніякі. Є два факультативні класи у Бресті і два у Кобрині. Щоправда, при Брестському державному університеті діє відділення української мови і літератури. Але який сенс у цьому, якщо немає українських шкіл? Молоді вчителі не матимуть роботи... Не хоче влада, щоб наші діти говорили українською. Важко у це повірити, але під час німецької окупації на Берестейщині було 60 українських шкіл... Виходило декілька газет українською мовою. Тепер не маємо жодної. Була одна газета нашої „Просвіти"

- „Берестейський край", але вона припинила існування через брак коштів. Притлумлена і національна свідомість білорусів. Лише одна центральна газета - „Звязда" - виходить білоруською мовою. Нещодавно закрили єдиний у країні Білоруський національний коледж. Йде тотальна русифікація.

- З якою метою ви приїхали до Львова?

- Прагнемо налагодити творчі контакти з вашою „Просвітою". Львівські просвітяни пообіцяли нам допомогу в організації недільних шкіл, у комплектації бібліотек українською літературою, в обміні аматорськими мистецькими колективами. Відвідали Львівський національний університет імені Івана Франка, Львівську музичну академію. Домовилися про виділення квот для навчання наших випускників.

- Доводилося чути різні оцінки щодо життєвого рівня у Білорусі. Чи могли б ви порівняти добробут людей у нас і у вас?

- Мені здається, що Україна живе трохи заможніше від Білорусі. У вас дешевші продукти харчування, села виглядають багатшими й ошатнішими. У нас половина хат у селах забита дошками. Молодь тікає з села...

- І у нас тікає...

- Але я можу порівняти, у ваших селах я не бачив такої гнітючої безвиході. Зарплати у вас вищі.

- А пенсії по старості?

- Пенсії вищі у нас - 65 доларів, це близько 350 гривень. Але більше половини пенсії „з’їдають" квартплата і комунальні послуги. Особливо взимку. І ще одне. У нас абсолютна зрівнялівка. Однакову пенсію отримують і ті, хто був на підсобних роботах, і колишні інженери, педагоги, лікарі. Ваш новий закон, наскільки мені відомо, таку зрівнялівку усунув.

- Мені здається, що ця поїздка відбулася завдяки вашому спонсорству. Як почуваються білоруські бізнесмени?

- Я працюю у будівельній організації. Маємо замовлення. Але життя приватним підприємцям дуже ускладнив указ президента Лукашенка про залучення найманих робітників. Їх має бути не більше трьох. У торгівлі це ще припустимо. А як організувати виробництво з трьома робітниками?

- Ви ж казали, що Лукашенка краще не згадувати...

- Це не політика, це економіка. Про цей недолугий указ відкрито говорять усі підприємці. Усі чекають наступних президентських виборів. Може, щось зміниться...

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

За матеріалами газети "Високий замок"