Історія українців Берестейщини спільна з історією волинян. Колись то було одне велике плем’я. Починалася вона, ця історія, в глибині віків і продовжується нині. Земля наша входила до складу українських князівств – спочатку Волинського, потім Галицько-Волинського. В пізніші часи Берестейщина, як і Волинь, як і Холмщина та Підляшшя, перебувала у володінні різних держав – Великого князівства Литовського, Російської імперії, Української Народної Республіки, Польщі, Радянського Союзу. Тепер вона – Брестська область Республіки Білорусь.

 

Колись, у не такі й далекі часи, українці становили переважну більшість у нашому регіоні. За статистикою Росії останньої чверті XIX століття, в Брестському повіті Гродненської губернії проживало 85,5 відсотка українців, в Кобринському – 90,2, в Пінському повіті – 81,4 відсотка українців. Після захоплення наших земель Польщею влада її взяла курс на ополячення поліщуків. Під час державних переписів населення українці Поліського воєводства стають етнічною меншістю внаслідок того, що в суспільстві з’являється, так би мовити, нова нація – тутейші, тобто національно не визначене населення.

 

У тих складних умовах боротьбу проти полонізації повели українські культурно-освітні товариства, в тому числі й берестейська «Просвіта». Товариство повстало ще раніше, в період становлення тут, на Берестейщині, Української Народної Республіки. 1 грудня 1918 року в Бересті відбулися установчі збори, які й проголосили створення «Просвіти». Започатковане ще в роки першої світової війни й оформлене юридично в короткий період УНР, Товариство відновило свою діяльність за польського часу в 1921 році. Його вплив з кожним роком поширювався. Виникали повітові філії «Просвіти», на громадські кошти в селах відкривалися осередки української культури – бібліотеки-читальні, вечірні школи, створювались гуртки художньої самодіяльності. В оселі поліщуків прийшли українські газети й часописи, книги... Авторитет «Просвіти» все зростав. В її організаційні структури почали проникати політичні елементи з метою поширення свого впливу на населення краю. Це дало підставу польському урядові заборонити «Просвіту».

 

Як відомо, у вересні 1939 року, не враховуючи етнічного складу населення, Берестейщину було свавільно приєднано до Білоруської Совєтської Республіки. Від того драматичного, і навіть трагічного, переділу Полісся пройшли десятиріччя, та не забувають берестейці свою історію, те, що майже всі міста Берестейщини – Бересть, Кобринь, Дорогичин, Пінськ, Кам’янець – були засновані й побудовані руськими, тобто українськими, князями!

 

З набуттям Білоруссю та Україною державної незалежності українська культурно-просвітня робота на Берестейщині почалась на новій основі. 1995 року в Бресті було засновано громадське об’єднання «Просвіта Берестейщини» імені Т. Шевченка, яке стало спадкоємцем і продовжувачем справи просвітніх організацій 20–30 років минулого століття. Необхідно підкреслити, що «Просвіта Берестейщини» і діяла як культурно-освітня організація, а не як політична. Вона була широко відкрита для людей всіх національностей, що мали цікавість до української мови й культури.

 

Сьогодні, з відстані семи років, можна сказати, що «Просвіта» на теренах Берестейського краю працювала плідно. В окремих містах і селах діяли художні колективи, серед них – нині широко відомий народний ансамбль «Голоси Полісся», що починав своє життя при нашому об’єднанні. Важливого значення в культурному житті краю набули організовані «Просвітою Берестейщини» гастролі артистів з України. З успіхом виступали на наших сценах ансамблі «Дивограй», «Козацькі забави», численні художні колективи з Волині. Об’єднання традиційно відзначало важливі дати в житті українського народу, річниці видатних українських письменників. Щорічно в селі Кустовичі Кобринського району, де в молоді роки побував зі своїм паном козачок Тарас, проводились Шевченківські свята (за часів Польщі їх називали академії). До 100-ліття від дня народження співця Полісся Дмитра Фальківського (Левчука) в Кобрині було проведено мистецьке свято, а в рідному селі поета відкрито пам’ятник. Літературний вечір відбувся на батьківщині поліського поета Володимира Китаєвського. Літературні свята супроводжувалися виступами самодіяльних народних ансамблів. А яку величезну популярність мав фестиваль української культури, що майже щороку скликав людей своїм співом, музикою та художнім українським словом!.. «Просвіта Берестейщини» належним чином провела всеукраїнську акцію «Передаймо нащадкам наш скарб – українську мову». Особливу увагу звертали просвітяни на розвиток українського шкільництва – головного чинника самосвідомості українського населення. Українська мова вивчалась у багатьох загальноосвітніх школах Кобриня, обласного центру, деяких сіл. Програми для українських класів і підручники доставляла «Просвіта».

 

Значною подію в житті нашого Полісся був випуск просвітянської газети «Берестейський Край». Газета привернула до себе увагу багатьох людей, сприяла пробудженню в них національної свідомості, допомагала в самоосвіті населення, в пізнанні правдивої історії Берестейщини. Газета розповсюджувалася по всій Білорусі. 1998 року тираж видання досяг чотирьох з половиною тисяч екземплярів! Однак до самоокупності газети справа не дійшла. Пожертви наших спонсорів вичерпались, і випуск газети припинився. Не видається вона з 2000 року.

 

З того часу триває тяганина білоруських властей з реєстрацією нашої «Просвіти». Навіть при Польщі, яку називали «буржуазною», «панською», не було подібного прецеденту. Першочергово зажадали від нас «почистити» статут Товариства, тобто усунути з нього такі вирази, як «український етнос», «українці Берестейщини», «спадкоємці «Просвіти» 20–З0 років». Ніякі наші докази, посилання на історичні авторитети не допомогли. З болем у серці мусили повикреслювати зі статуту «крамольні» фрази. Але й після цього справа не зрушила з місця. Щоразу нас відправляють виправляти все нові помилки, неточності, переробляти буквально всі документи, подані на реєстрацію. Останнім часом нам загадали переробити список ініціаторів утворення Товариства, доповнити його детальною інформацією про службові функції членів «Просвіти», про місце роботи, службові телефони... Одним словом, доведеться нам вчетверте збирати людей з усієї області, щоб догодити обласному Управлінню юстиції. Та хіба одному Управлінню?

 

Сьогодні реєстрацією громадських організацій у Білорусі займаються всі урядові відомства, представлені особами в Республіканській реєстраційній комісії. Отож треба сподобатися всім її членам, доброму десяткові осіб, які, за нашою підозрою, наперед знають, кого «не пущать», тобто не реєструвати...

 

Ми заздримо тому, як Польща і Росія ревно допомагають своїй діаспорі за кордоном, як принципово й наполегливо обороняють її права. Нас же в Україні пробують підтримати й оборонити поки що одні громадські організації. А державні відомства чомусь не хочуть втручатися, так начебто нічого поганого не діється. Насправді відбувається дискримінація українців Берестейщини, і вони мають право чекати на заступництво Української держави загалом і сусідньої Волині зокрема. Найгострішою нашою проблемою залишається фінансування діяльності українських громадських організацій. Між Білоруссю та Україною укладено угоду, згідно з якою Білорусь повинна матеріально забезпечувати культурний розвиток української діаспори, а Україна – білоруської діаспори в Україні. Однак усе поки що залишається на папері, на словах. Від початку заснування наша «Просвіта» мала діалоги з державними інстанціями України й Білорусі, які щоразу запевняли нас, що «ваша організація важлива й необхідна, вона робить потрібну для населення справу». Та коли ми зверталися до державних посадових осіб з певним проханням, то відразу відчували їх апатію, безпорадність, неспроможність допомогти. Так, за сім років існування наше Об’єднання не отримало бодай якогось приміщення. Проблеми національно-культурного розвитку української діаспори, етнічних українців повинні, на нашу думку, знайти підтримку від місцевих органів влади не тільки у наданні приміщення, але й у вигляді необхідних коштів для культурно-освітньої роботи. Формальна відписка, що в бюджеті на діаспору кошти не передбачено, викликає питання: а хто заборонив це зробити? У Брестській області проживає майже 70 % україномовного населення. Своєю працею воно примножує доходи бюджету і тому має право на підтримку своєї духовності. Все ж, незважаючи на всю серйозність нинішньої ситуації, ми не можемо піддаватися настроям приреченості, безнадії. Впевнений, що наполегливою роботою та злагодженими діями, спільно наблизимо кращі часи.

 

Михайло Петрукович