3 липня 2015 року помер громадський діяч Павло Пилипук. Народився він в селі Мотикалах в 1933 році. Після закінчення 8 класів вступив до Берестейського педагогічного училища. Студента другого курсу Пилипука заарештували 26 лютого 1951 року за антирадянську агітацію. Звичайно, агітувати публічно майбутньому вчителеві у голову не приходило. Він просто поділився своїми думками про радянську дійсність з колегами, один з яких доповів співробітникам Міністерства державної безпеки. Додатковою обтяжуючою обставиною було те, що хлопець задекларував українську національність. Оскільки злочин був не важкий юнак отримав 10 років ув’язнення. Після термін був зменшений до 5 років. В каргопільському таборі берестеєць зустрічався з іншими політичними в’язнями-українцями з інших регіонів, що остаточно кристалізувало його національну ідентичність. На волю пан Павло вийшов в 1956 році. Оскільки до реабілітації довелось чекати 35 років навчатись і працювати за попередньо обраною спеціальністю він не міг. Працював малярем на будівництві газонафтопроводів, робітником у шахті. В 1961 році повернувся на батьківщину але працевлаштуватись зміг тільки сторожем на аеродромі. Не цурався жодної праці і у різні час працював вантажником, бетонярем, слюсарем, електриком, економістом, бухгалтером, інженером з заготівлі деревини … .

В 1992 році Павло Пилипук вийшов на пенсію і постійно мешкав у с.Мотикали Берестейського району. З початком Перебудови вступив в берестейське відділення товариства «Меморіал», брав активну участь у зборах і акціях товариства. Разом із тим разом виступав за національне відродження. Член Українського громадсько-культурного об’єднання Берестейської області, Просвіти Берестейщини ім.Т.Шевченка, а також української науково-педагогічної спілки «Берегиня». Пилипук був постійним учасником святкування шевченківських днів і днів соборності в Бересті. В 1995 році подав заяву  про відновлення запису про українську національність. На що отримав відмову оскільки його батькам при народженні у часи Російської імперії національність в метрику не вписували, а у радянські часи видали документи не узгоджуючи з ними. Разом з Миколою Сидоришиним ініціював і організовував факультативне навчання української мови в середній школі Мотикал.

Розуміючи важливість актуальної і об’єктивної інформації Павло Пилипук одним з перших на селі встановив супутникове телебачення і Інтернет. Полюбляв передачі телеканалу ЗІК і статті з сайту Української правди. Як український патріот виключав шовінізм чи релігійне упередження, з замилуванням згадував перебування між мусульманами Середньої Азії, що час до часу підкреслював вдягаючи тюбетейку, залюбки слухав польське радіо, товаришував з патріотично налаштованими білорусами. Пан Павло був палким прихильником демократичних реформ в Білорусі і Україні. Останнім часом в його домі висили не тільки портрет Шевченко і національний прапор, але й портрет президента Петра Порошенко.

Висловлюємо щирі співчування усім знайомим і рідним. Вічна пам'ять!